Глава 18. Нора

Я повернулася до маєтку пізно ввечері, виснажена тривалими примірками та нескінченними дзвінками від організаторів. Але варто було моїм підборам ступити на мармур холлу, як усередині все стиснулося від передчуття загрози.

Повітря в будинку змінилося. Зникла той важка, скажена напруга між Максимом і цією злиденною звинувачувачкою, яка раніше отруювала кожен куток. Натомість у маєтку висіла якась інша тиша — м'яка, майже затишна, яка дратувала мене в тисячу разів більше. У вітальні я помічила акуратно складену вежу з іграшкових коробок, а на столі — забуту дитячу малювалку. Вони поводилися так, ніби мене взагалі не існувало. Ніби цей дім уже належав їм.

За вечерею я вирішила негайно повернути собі роль господині цього замку.

— Любий, я сьогодні узгодила остаточний список VIP-гостей, — вишукано промовила я, повільно розрізаючи стейк і поглядаючи на Максима через кришталевий келих із червоним вином. — Мер міста йде з дружиною, а ще будуть журналісти з "Vogue". Я наполягла, щоб наша весільна арка була прикрашена живими білими орхідеями. Це коштуватиме статків, але ж для нашого дня нічого не шкода, правда?

Максим навіть не підняв голови. Він повільно крутив у руках склянку з водою, вдивляючись в одну точку на скатертині.

— Так, Норо. Як вважаєш за потрібне, — байдуже відповів він, його голос звучав глухо й десь дуже здалеку.

— Ти взагалі мене чуєш? — я ледь стримала роздратування, але зберегла на обличчі бездоганну, холодну посмішку. — Ми одружуємося цієї суботи. За кілька днів! А ти сидиш тут із виразом обличчя людожера на страті.

— Я просто втомився, — сухо відрізав Максим і, навіть не доторкнувшись до вечері, підвівся зі столу. — Вибач, мені треба працювати.

Він пішов до кабінету, залишивши мене сам на сам із моїм палаючим гнівом. Він був не тут. Його думки крутилися навколо Мії... і її матері.

Наступного ранку я підстерегла свій шанс. Максим уранці виїхав на коротку зустріч із юристами, а няня поперла Мію на черговий медичний огляд у протилежне крило.

Софія йшла порожнім, напівтемним коридором другого поверху з оберемком дитячих речей у руках. Вона виглядала блідою, тонкою і такою крихкою, що її здавалося можливим переламати навпіл одним пальцем.

Я перестрибнула їй дорогу, виростаючи наче з-під землі. Мої високі підбори вибивали чечітку по паркету.

— Зупинись, Софіє, — тихо, але отруйно промовила я, схрестивши руки на грудях і міряючи її зневажливим поглядом згори донизу.

Вона стрепенулася, зупинилася й відступила на крок назад, міцніше притискаючи до себе дитячі кофтинки. У її темних очах спалахнула настороженість.

— Чого ти хочеш, Норо? Мені треба йти до доньки.

— Доньки? — я тихо, гордовито засміялася, підходячи впритул, аж поки вона не відчула аромат моїх дорогих парфумів. — Ти справді така наївна дурепа чи просто вдало прикидаєшся? Невже ти думаєш, що ці іграшки, казочки й м'які погляди Максима щось означають?

Софія стиснула губи в тонку лінію, мовчки дивлячись мені в очі, але я бачила, як тремтить її підборіддя.

— Подивися на себе, — вела я далі, методично вбиваючи кожне слово, наче цвях у труну. — Ти для нього — просто важкий спогад. Він грається у дбайливого татуся не тому, що любить тебе чи цю дитину. Це чиста провина, Софіє! Звичайна чоловіча провина за те, що дівчинка народилася хворою. Він купує їй короби іграшок, щоб заглушити свій сором.

— Це не так, — тихо, але з болем витиснула з себе Софія.

— Саме так! — рявкнула я на пів тону голосніше, нахиляючись до її вуха. — Відкрий свої очі. Як тільки операція мине і дівчинка одужає, Максим виставить тебе за двері з товстим чеком за твої «послуги». А Мію він відбере через суд. Вона житиме в цьому будинку, називатиме мене мамою і виросте під моїм контролем. А ти повернешся у свій злиденний куток і більше ніколи її не побачиш. Ти тут нуль. Звичайна тимчасова перешкода перед нашим розкішним весіллям.

Софія похитнулася, ніби від реального удару в груди. З її обличчя геть зійшли залишки фарб, робивши її схожою на привид. Вона не вимовила більше жодного слова — лише судомно ковтнула повітря, розвернулася й майже вибігла геть по коридору, лишаючи за собою тихі сльози.

Я подивилася їй услід, задоволено випрямивши спину. Перемога була соковитою.

Але за годину, стоячи біля панорамного дзеркала у своїй спальні й приглядаючи весільні аксесуари, я зрозуміла гірку правду: слів замало.

Межі розмов закінчилися. Мені потрібен був скандал такої сили, після якого Максим особисто, власними руками викине її з маєтку ще до заходу сонця.

Я підійшла до своєї ювелірної скриньки, дістала звідти фірмову оксамитову коробочку від Tiffany й витягла дві сліпучі платинові обручки з діамантами. Затиснула їх у кулаці, покликала свою вірну покоївку і прошепотіла їй завдання. Щойно вона коротко кивнула мені і пішла, я задоволено сіла в крісло. Дарина з’явилася за кілька хвилин і подала мені знак про те, що все виконано. Я усміхнулася і вибігла в коридор із диким, істеричним криком, який відлунням рознісся по всьому маєтку:

— Охорона! Максиме! Господи, допоможіть! З моєї кімнати зникли наші весільні обручки! Їх викрали!