Глава 13. Софія

З кожним днем, що наближав цю кляту суботу, повітря в маєтку ставало дедалі гарячішим. Весільна метушня Нори, яка демонстративно розкладала свої дизайнерські каталоги по всьому будинку, і крижаний, контролюючий погляд Максима перетворили моє життя на ходіння по мінному полю. Нерви були натягнуті так, що готові були лопнути від найменшого подиху. Я майже не спала, здригаючись від кожного шурхоту за стіною.

Була глибока ніч, коли тишу нашої кімнати прорізав сухий, різкий звук.

Мія закашлялася. Спочатку тихо, а потім сильніше, хапаючи ротом повітря. Через спеку та роботу кондиціонерів повітря в кімнаті стало занадто сухим, а для її слабкого серця будь-який подібний спазм був смертельним ризиком.

Паніка вдарила в голову миттєво, засліплюючи розум. Я підскочила з ліжка, серце заколотилося у вухах. На щастя, пляшечка з теплою водою та потрібні ліки були на тумбочці. Я кинулася до доньки, підняла її на руки, допомагаючи сісти, і дала зробити кілька ковтків. Я гладила її по спинці, шепотіла заспокійливі слова, хоча саму всередині колотило від жаху. Поступово дихання Мії вирівнялося. Напад відступив. Донька розслабилася в моїх обіймах і за кілька хвилин знову міцно заснула, тихо посапуючи.

Я обережно вклала її, накрила ковдрою і тільки тоді відчула адреналіновий відлив. Мене накрило такою дикою, задушливою хвилею стресу, що стіни кімнати почали тиснути. Мені терміново потрібно було вийти, ковтнути повітря, просто порухатися, щоб серце перестало вискакувати з грудей.

Не вмикаючи світла, я тихо вислизнула з кімнати й пішла вниз по мармурових сходах, ледь не плутаючись у подолі довгої нічної сорочки. На величезній, темній кухні панувала прохолода. Я підійшла до кухонного острівця, відчуваючи, як сильно пересохло в горлі. Намацала скляну пляшку з водою, взяла склянку. Але варто було мені почати наливати, як пальці судомно затремтіли. Склянка вислизнула з долоні й із гучним, оглушливим брязкотом розлетілася на тисячі осколків об гранітну підлогу.

Цей звук став останньою краплею. Нерви, які я тримала в кулаці всі ці дні, остаточно здали.

— Прокляття... — вирвалося з моїх грудей разом із глухим, задушливим риданням.

Я безсило опустилася на коліна, прямо на холодний граніт, і почала наосліп збирати гострі уламки. Сльози застеляли очі, я абсолютно не відчувала, як скло впивається в шкіру. Мені просто потрібно було приборкати цю внутрішню істерику, яка випалювала мене зсередини.

— Що ти тут робиш у такий час?

Різке світло над кухонним острівцем увімкнулося, змусивши мене болісно заплющити очі. На порозі стояв Максим. Без свого звичного броньованого костюма, у простих домашніх штанах і вільній чорній футболці, яка обтягувала його широкі плечі. Скуйовджене волосся і легка щетина робили його схожим на того Максима з минулого, якого я колись так палко кохала. Але його погляд був настороженим і важким.

Побачивши, що я сиджу на підлозі серед розбитого скла, а з моїх пальців капає кров, він миттєво змінився в обличчі.

— Софіє, зупинись! Ти ж поріжешся, — він швидко підійшов, опустився поруч і перехопив мої зап'ястя, намагаючись відірвати мої руки від підлоги. — Заспокойся. Що з тобою? Подивися на мене!

Його дотик пропік мене наскрізь. Дотик тих самих рук, які вчора гладили Нору, які купували їй діаманти, руки чоловіка, який тримав мене тут на правах ув'язненої. Приниження останніх днів і вся та отрута, яку Нора вилила на мене вранці, раптом змішалися в один вибухонебезпечний коктейль. Усередині мене розверзлося справжнє пекло. Пороховий льох, який я так довго стримувала, злетів у повітря.

— Відпусти мене! — закричала я, з дикою силою вириваючи руки з його хватки. — Не чіпай мене, Максиме!

Я підхопилася на ноги, важко дихаючи, і вся моя лють, яка збиралася п'ять років, хлинула назовні:

— Ти думаєш, що купив нас?! Думаєш, якщо в тебе є гроші, ти можеш катувати мене? Через твій чортів егоїзм, через твою святошу Нору, яка обіцяє згноїти мою дитину в підвалі, я дихати тут не можу! Ти притяг нас сюди, щоб остаточно знищити?! Твоя наречена ходить і плює в обличчя моїй доньці, а ти нічого не бачиш, бо твій мозок заплив твоїм весільним глянцем! Ти чудовисько, Максиме! Я ненавиджу тебе! Ненавиджу цей дім!

Він теж підвівся, і я побачила, як його щелепи стиснулися до білизни, а в карих очах спалахнуло справжнє, некероване шаленство. Мій крик зірвав і його гальма.

— Замовкни! — рявкнув Максим у відповідь, зробивши крок до мене, від чого я мимоволі вперлася спиною в стіну. Його голос гримів під стелею кухні. — Це я чудовисько?! Це я знищую тебе?! Я рятую життя ТВОЇЙ дитині, Софіє! Я дав тобі все, що ти просила! А ти смієш кричати мені про егоїзм після того, як п'ять років тому зібрала речі, зрадила мене і розтоптала все, що між нами було?! Ти сама зруйнувала наше життя! Ти позбавила мене доньки на п'ять років! І тепер ти смієш звинувачувати мене і мою наречену в тому, що твоє життя пішло на дно?!

— Ти нічого не знаєш! — задихаючись від сліз, крикнула я йому прямо в обличчя. — Нічого!

— То розкажи мені! — проричав він, опиняючись упритул. Його важке, гаряче дихання обпалювало мої губи. — Ну ж бо! Скажи, що ти не ненавидиш мене, Софіє! Скажи, що тобі начхати!

— Мені начхати на тебе! Начхати! — збрехала я, б'ючи його кулаками в груди.

Конфлікт дійшов до свого критичного піку. Повітря між нами вибухнуло.

Максим раптом перехопив мої зап'ястя однією рукою, піднімаючи їх над моєю головою, а іншою жорстко, по-хазяйськи схопив мене за талію, буквально вдавлюючи моє тіло в прохолодну стіну. Я не встигла навіть вдихнути, як він схилився і накрив мої губи своїми.

Це не був ніжний поцілунок. Це був напад. Палкий, грубий, дикий поцілунок, наповнений усім болем, образою і жагучим голодом останніх п'яти років розлуки. Він впивався в мої губи так, наче хотів випити мою душу, караючи мене за втечу і водночас благаючи про порятунок.

Першу секунду я запекло пручалася. Я намагалася відвернути голову, мичала від безсилля, кусала його губи до крові, але цей металевий присмак лише дужче розпалив пожежу. Моє тіло, яке пам'ятало його кожну лінію, зрадило мій розум. Оборона з тріском рухнула. Я застогнала, і мої пальці, які щойно били його в груди, судомно вплелися в його волосся. Я відповіла йому з тією ж шаленою, руйнівною пристрастю, розкриваючи губи назустріч його язику і забуваючи про все на світі.