Глава 9. Софія

Завідувач відділення все ж дозволив нам провести кілька годин удома, перш ніж приватний реанімобіль Максима забере нас до столиці. Стан Мії стабілізували крапельницями, і ці короткі години в нашій крихітній орендованій квартирці здавалися мені останнім ковтком свободи перед стрибком у невідомість.

У кімнаті панував тихий сум. Я стояла на колінах перед старою валізою із заїдаючим замком, гарячково пакуючи наші скромні речі. Дитячі кофтинки, улюблені шкарпетки Мії, кілька книжок. Кожен предмет тут нагадував про те, як важко, але з якою любов'ю ми будували свій маленький світ. Ці облуплені шпалери з квіточками, які ми клеїли разом із Анею, старенький диван, запах лавандового мила — усе це було моїм прихистком від минулого. А тепер мені доводилося згортати своє життя в один пластиковий пакунок.

— Мамусю, а куди ми збираємося? — тихий голосок Мії змусив мене здригнутися.

Вона сиділа на ліжку, обіймаючи свого плюшевого ведмедика з відірваним вушком. Бліда, з темними тінями під очима, але з такою невинною цікавістю в погляді. У мене стислося серце. Як пояснити п'ятирічній дитині, що її життя тепер залежить від чоловіка, який вважає її матір останньою тварюкою?

Я глибоко вдихнула, змусила себе посміхнутися і підсіла до донечки, ніжно беручи її маленькі, прохолодні долоньки у свої.

— Донечко, пам'ятаєш, ми говорили, що твоєму сердечку потрібна допомога? — Мія слухняно кивнула. — Так ось, ми зараз поїдемо погостювати у великий-великий будинок. До одного дуже доброго і сильного чоловіка. Він допомагає діткам і зробить усе, щоб твоє сердечко більше не боліло. Він... як лицар із казки, розумієш?

Мія раптом примружила оченята, і на її губах з'явилася та сама довірлива посмішка, від якої в мене перехопило подих.

— Це той великий красивий дядько, який дивився на мене через скло в лікарні й махав рукою? — запитала вона пошепки.

Я застигла. Максим приходив до неї? Дивився на неї без мене? Горло здавив спазм, але я змусила себе кивнути:

— Так, сонечко. Це він.

З вулиці донісся важкий, глухий гуркіт потужного мотора. Я підійшла до вікна й відсунула бляклу фіранку. На порозі нашого скромного двору, перекриваючи виїзд і виглядаючи як хижа інопланетна споруда серед старих п'ятиповерхівок, стояв величезний чорний позашляховик Максима із наглухо тонованими вікнами. Час вийшов. Пастка зачинялася.

Дорога до столиці минула як у тумані. Мія швидко заснула, заколисана плавною ходою дорогої машини, а я всю дорогу дивилася у вікно, відчуваючи, як кожна миля віддаляє мене від мого звичного, нехай і бідного, але безпечного життя.

Коли позашляховик нарешті звернув у закрите елітне селище в передмісті й зупинився перед кованими воротами, у мене перехопило подих.

Маєток Максима був величезним. Сучасна архітектура з граніту, темного дерева та колосальних скляних панелей. Навколо розстилався бездоганний, ніби вистрижений під лінійку англійський газон, а територію оточували високі вікові сосни. Будинок вражав багатством і розкішшю, але від нього віяло таким пронизливим, монументальним холодом, що по моїй шкірі пробігли дрижаки. Це була ідеальна, ультрасучасна золота клітка.

Водій глушить мотор і обхідним рухом відчиняє мої двері. Я акуратно беру Мію на руки. Вона сонно притискається до мого плеча, ховаючи обличчя в моєму волоссю. Обережно ступаю на білосніжну плитку доріжки, що веде до парадних сходів, і піднімаю погляд.

На широкому гранітному порозі будинку нас уже чекали.

Максим стояв, схрестивши руки на грудях, суворий і неприступний, як і завжди. Але він був не один. Поруч із ним, злегка спираючись ліктем на його плече, стояла висока, неймовірно витончена жінка. Бездоганна укладка платинового волосся, сліпучо-білий дизайнерський костюм, дорогі прикраси. Нора. Наречена, з якою у нього за тиждень весілля.

Побачивши нас, Нора розтягнула губи в натягнутій, солодкій, суто світській посмішці, від якої мені стало нудотно. Але її очі... Два холодні, зміїні диски сканували мою зношену куртку, мою блідість і мою дитину з такою огидою, ніби перед нею була навіть не людина, а брудна, набридлива комаха, яка випадково залетіла в її стерильний рай і яку вона збиралася розчавити першим же підбором.