Чоловiк пiднiйшов до квартири. Пiдсвiтивши телефоном, глянув на екран. Була перша тридцять двi , коли вiн зайшов до себе.
- Нарештi - пролунав жiночий голос з коридору - З'явився .
- Слухай Нелю - важко зiтхнувши , чоловiк повiсив пальто в шафу - Не починай.
Сiвши на табуретку, став роззуватися.
- Ех Назар ,Назар. Не знала б я тебе , подумала б iнша завелася.
- Яка там iнша? - чоловiк махнув рукою.
Пiдiйшов , поцiлував дружину в щiчку. Пройшовши трохи далi , обережно вiдчинив дверi. Полоса свiтла з коридора вихопила солодко сплячу дiвчинку. Перевернувшись , маленька пiдклала ручки пiд голову.
- Як Надiйка ? - запитав чоловiк, обнявшу по заду дружину.
- Сумує сильно. Ти на Рiздво в дома побудеш?
- Нелю ти ж знаеш як локдаун потрiпав . А тепер ще й цi шахеди бiсовi…
- Ну не так вже погано живемо. Так , економити доводиться , але…
- Крихти розкошi. - зневажливо сказав чоловiк . Взявши долоню дружини ,поцiлувавши , розвернувшись дивлячись в очi сказав :
- Ви гiднi кращого.
- Ех Назар - зiтхнула жiнка , знаючи що з цим упертюхом сперечатися марно, обiймаючи чоловiка сказала - Ходiмо на кухню.
Розiгрiвши вечерю , жiнка накрила на стiль . Чоловiк поїв, взявся за чай. Прибравши тарiлки , вона почала:
- Назаре , тут дiло таке…
- Так кохана . - чоловiк вiдставив чашку - Що сталося ?
- Та ти заспокойся . Нiчого такого. Просто Надiйка наша , хоче щоб Миколай привiтав.
- А в чому проблема ? Анiматора найми.
- Так я наймала. Вона їх всiх коле.
- Це як ?
- То парик зiрве, то бороду здере.
Чоловiк розплився в посмiшкi , ледь стримуючи смiх.
- Смiшно йому. А я вже не знаю що робити? Я вже чотирьох приводила. Всiх коле.
- Моя дiвчинка.
- Та ото чи я ж . Робить то що?
- Неля , люба - чоловiк поклав долоню по верх руки коханої - Я щось вигадаю.
- Не годиться - чоловiк закрив ноутбук.
- Але чому Назар Олегович? - помічниця поправила локон за окуляри - Це найкрашi анiматори . Досвiд , гарнi вiдгуки , рекомендації …
- Алла ти не зрозумiла. Менi не потрiбен анiматор. Менi реальний дiд потрiбен.
- Повiтряна тривога - пролунав сигнал сирени - Пройдiть до найближчого бомбосховища. Повiтряна тривога. Пройдiть до найближчого бомбосховища.
- Дiстали вже цi москалi.
- I не кажи - вiдповiв шеф , одягаючи пальто.
Вийшовши на вулицю , пiдхопленi людською масою , із нового офісного центру перейшли до пошарпаного будиночка. Спустившись , сiвши на холодну цементну пiдлогу дiстав телефон. Зайшовши на старiнку дружини написав в чат :
“ Де ти мила ?”
Перейшовши до дочки написав :
“Сонечко де ти?”
Очікування вiдповiдi, пiд мерехтливим свiтло у здригаючомусь під ударами будинку тягнулося безкiнечним. Незводячи очей з екрану , чоловiк нервово гриз нiхтi. Дурнувата дитяча звичка , вiд якої здавалося позбувся , двадцять четвертого повернулася знову.
Ось надiйшло перше повiдомлення .
“ Татусь ми в пiдвалi , мама поряд “
I надiслали фото. Жiнка притиска до себе дiвчину , сидять притулившись до стіни.
- Добре що у вчителів вiдпустка на свята. - видихнув заспокоївшись чоловiк.
Тут прийшло повiдомлення вiд дружини:
“ Сам ти як ? Де ти? Що з тобою?”
“Все нормально. Я в бомбосховищi”
“ Бережи себе коханий”
“ Ви також рiдненькi”
Написавши , заблокував телефон та поклав в кишеню.
- Звiрi- пролунало поряд - нiчого святого . В такi днi бити.
Нервовий смiшок у вiдповiдь.
- Миколаїч , ти тiльки-но це зрозумiв?
- I то правда.
- Миколаїч - усмiхнувся чоловiк розвертаючись.
З першого ж погляду Назар зрозумiв що знайшов Миколая для доньки . Старенький, сивочолий дiдусь з такою ж сивою, розкішною бородою.
- Ми знайомi? - зводячи білосніжні брови запитав Миколаїч.
- Нi . Але я …
Договорити йому не дав голос з рупора :
- Вiдбiй повiтряної тривоги. Вiдбiй повiтряної тривоги.
- Халтурка то добре - сказав старий , закидуючи на одне плече сумку з iнструментом , а на друге моток дротiв - Але , сам бачиш , неясно скiльки там дроту обiрвало. А людей без свiтла лишати не можна.
- Добре - чоловiк дiстав з пальто телефон - Запиши номер. Коли впораєтеся зідзвонимося.
Поклавши телефон в кишеню , дивлячись в слiд електрикам Назар тiльки зараз зрозумiв, що про халтурку договорити то не встиг.
- Назаре Вiкторовиче - вирвала з полону думок помiчниця Алла - На склад треба телефонувати.
- Ах … точно .
Далi ритим справ захопив чоловiка , i йому стало не до сумнiвiв.
Дзвінок у двері відірвав жінку від плити. Скинувши фартух , підбігла до дверей. Краєм ока подивилася на донечку , яка спокійно грала в телефоні.
- Хто там?
- Святий Миколай.
- Ну ну - почулося по заду.
Жінка обернулась. По заду , схрестивши ручки на грудях , барабанячи пальчиками стояла донечка. Дивлячись з під лоба , сказала:
- Ну відкривай . Подивимося що за Миколай.
Закотивши очі, важко зiтхнувши, мамця відкрила. Маля пiдiйшла. Уважно роздивившись шубу , посаг , рукавички, а залізши на табуретку то й шапку.
- Ну добре - злізши сказала Надійка - Проходьте.
Знайшли до вітальні.
- Сідайте будь-ласка. - маленька показала на диван.
- Дуже дякую гостинна панночко. - картинно вклонився Миколай .
- Ой ой ой - промовила дівчинка , вмощуючись на іншому краю дивана.
Підсунувшись , дівчинка схопила дідуся за бороду , і потягнула на себе.
- Ти чого ?
- Припустимо що дідусь.
- Припустимо? Гм.
- Добре , добре. Дідусь. А дива робити можете?
Миколай зняв рукавички , закатав рукави. Повертів долонями перед дівчинкою.
- Припустимо…
- Припустимо?!! - Миколай схрестив руки на грудях - Ну знаєш…
- Добре , добре. В долонях порожньо.
Миколай стиснув руки в кулаки. Повертівши, покрутивши , розтулив кулак … і простягнув дівчинці плитку шоколаду.
- Трииимай.
- Вау - схопила дівчинка шоколадку - З горішками. Мої улюблені.
- Ну звісно. Для білочки з горішками.