Вона продовжувала сидіти на ліжку. Хотілося додому, але Юлітта не розуміла, де він тепер. Квітень добігав до кінця, але довгоочікуване тепло ще не приходило.
Жінка повела плечима, відчуваючи холод. Їй хотілося втекти від себе.
Раптом двері в палату відчинилися, і всередину зайшов високий темноволосий чоловік років тридцяти чотирьох у лікарняному халаті.
- Мене звати Левко. Я заміняю Ярину, — промовив він, сідаючи на стілець. Юлітта не одразу зрозуміла, про кого йдеться. Вона лише зручніше вмостилася в ліжку.
— Як ви себе зараз почуваєте? — запитав він. Його погляд затримався на її очах.
-- Дякую, вже краще, - спокійно відповіла жінка. Їй стало ніяково під його поглядом.
--Здається, ви не хочете бути тут? — поцікавився він, щось записуючи.
Вона на мить замовкла, ніби зважуючи слова.
— Я… не зовсім розумію, що зі мною відбувається.
— З вами зараз нічого критичного. Це реакція на сильне виснаження, - спокійно пояснив він.
Юлітта мовчки слухала. Слова Левка звучали рівно і впевнено. Та її щось турбувало. Вона повільно вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Це не пройшло повз його увагу.
Юлітта опустила погляд і відкинулася на подушку. Левко мовчав. У палаті тихо працював монітор. Напруга між ними відступала.
#2992 в Любовні романи
#654 в Короткий любовний роман
самотня і сильна жінка, знайомство і розвиток стосунків, віра в себе і боротьба зі страхом
Відредаговано: 28.04.2026