Дискусійний клуб

Увечері в тісній, трохи затісній кімнаті зібралися ті самі «обрані»: кілька солідних чоловіків у дорогих костюмах і дві-три дружини, чиї усмішки здавалися надто вичурними. Вони називали це «Дискусійним клубом». Лідера начебто не було, але всі дивилися на Вову Шамановського, якого між собою кликали «Шаман». Другим за впливом був Жора, про якого ніхто толком нічого не знав. Загадковий, але авторитетний.

Цього разу Вова чекав особливу гостю. Його ідея була проста: підняти престиж клубу, запросивши дівчину, про яку багато говорили — Алісу. Незалежна, відома, завжди відстоювала свою думку. Він не був із нею близько знайомий, але інтуїція підказувала: ця жінка додасть ваги.

Він раз по раз поглядав на двері, поки не побачив, як рівно о сьомій вона зайшла — спокійна, дивиться з цікавістю і з тією внутрішньою свободою, що одразу кидається в очі. Сіла трохи осторонь, ніби не потребувала нічиєї уваги.

Вова почав зустріч звичним тоном:

— Друзі, радий бачити всіх. Пригощайтеся чаєм. Сьогоднішня тема — куріння. Чи є серед нас курці? Можливо, ні, але цікаво почути ваші думки. Іване Івановичу, почнемо.

Під «Іваном Івановичем» ховався Андрій. Він заговорив хриплим голосом, але поступово набирав упевненості:

— Куріння — повна нісенітниця. Нам із дитинства нав’язують, що це модно. А насправді це марнотратство і слабкість.

Вова задоволено кивнув. Слово взяв Сеня, худорлявий хлопець, що весь час дивився у стіл:

— Згоден. Я сам курив, але кинув. І пишаюся цим.

— А слабо було не починати? — хитро усміхнувся Жора. — Молодець, що кинув, але як ви забороните своїм дітям курити, якщо самі не змогли відмовитись?

Сеня знітився. Кілька осудливих поглядів — і раптом легкий сміх Аліси порушив тишу:

— Жоро, ви ніколи не помилялися? Ніколи не були слабкими?

Жора розгубився. Вова втрутився:

— Ви хочете сказати, що це привід курити?

Аліса усміхнулася спокійно:

— Я хочу сказати, що в кожного свій спосіб виживати. Хтось курить, хтось знущається на іншими, хтось бреше. 

Вова скривився, відчуваючи, що ця дівчина не буде грати за його правилами (хоча чого він очікував?). Він поспішно передав слово одній гарній дружині одного з членів клубу, і та декларативний вчительським тоном заявила про шкоду куріння і важливість здорового способу життя.

Деякий час усі жваво кивали, обсмоктували цю одну думку, піддакували один одному, наче в залі сиділи не вільнодумці, а проповідники. Ніхто не сперечався, лише засуджували куріння ще суворіше, насолоджуючись власною правотою.

Аліса лише підвелася:

— Я піду подихати свіжим повітрям.

На сходах вона затрималася на хвилину, насолоджуючись тишею. Поведінка людей спочатку її розвеселила, а потім нагнала нудьгу. І раптом поруч з’явився Жора.

— Ідете по-англійськи? — запитав він. — Дозвольте провести.

Вона не заперечувала, і вони рушили разом уздовж вулиці. Дорога була тиха, повітря пахло озоном і вологим асфальтом після дощу.

— Ви не проти, якщо я закурю? — спитав він, дістаючи сигарету.

Аліса подивилася на нього обурено.

— Проти. Це ваш вибір травити себе, але я на це не підписувалась, я йду поруч і не хочу страждати від вашого неправильного вибору. – холодно і трохи з огидою сказала вона.

Жора злегка підняв брови, засунув сигарети назад до кишені й усміхнувся:

— Справедливо.

Вони якийсь час йшли мовчки.

— Чому ж ви їх захищали? — спитав він нарешті.

— Я не захищаю курців. Я захищаю право бути собою. Кожен сам вирішує. І ніхто не має дорікати за минуле. Всі такі правильні, упевнені, що у вашій компанії ніхто не курить потайки окрім вас?

Жора відвернувся й ледь усміхнувся:

— Чесно? Майже всі. Тільки Шаман, Сеня і деякі жінки не курять. Щодо Шамана не впевнений.

– Я тоді не розумію – сказала Аліса — в чому сенс усієї цієї дискусії? Всі глибокі думки придушили, були категоричні. 

Повторювали одну думку як мантру, бездумно. Ну влаштувалися би в театр імпровізації, я не знаю, якщо так хочеться показувати із себе те, чим ти не є. Ваш лідер створює секту? Чи тоталітарний режим? І головне — якщо ви це розумієте, чого там залишаєтесь? Я не розумію.

Він мовчав. «Мабуть не хоче розкривати свої глибинні мотиви, бо соромиться їх», подумала Аліса. Він мовчав, тож вона продовжила. 

– Я насправді… Я насправді просто ненавиджу людей, які йдуть по вулиці, курять і увесь цей сморід летить на людей. І деякі ще мають нахабство струшувати під  час ходьби по велелюдній вулиці попіл. Або роблять останню затяжку перед тим, як зайти в автобус. І скоріш за все вони не усвідомлюють, які вони мразоти, бо не здатні подумати про інших. Ви вільні травити себе будь-яким способом і це ваша свобода. Але свобода закінчується там, де починаються кордони інших людей.

Аліса злилась все більше і більше, говорячи ці слова. 

– А ваша секта - вибач, я не можу це назвати по іншому - не сильно краще. Просто не залишає людині вибору окрім як брехати. Інакше цю людину заклюють. Заклюють, щоб не заклювали їх. Засуджуючи самих себе в глибині душі. Я відчуваю безсилля коли думаю про них. Я не відчуваю тут свободи взагалі. Свобода - моя найбільша цінність. 

Нарешті вона видихнула і глянула на Жору. 

– Ну звісно ми секта - сказав він, широко посміхнувся і коротко засміявся.

Вона тільки зараз помітила, яка в нього чарівна усмішка насправді, і який він сам чарівний. Просто магнетичний. Вона подумала про звіра, який заманює свою жертву, і птаха, що розпушив хвіст і намагається привабити самку. Хто він із них - вона не могла зрозуміти. 

— Алісо, не кажи нікому, - він жартівливо промовив, - але я давно не член клубу. Я приходжу тільки дивитися, як вони обманюють самі себе.