Епілог. Паперовий успіх

Місто вже не здавалося таким задушливим. Тепер воно було місцем моєї сили.

​Я сиділа в невеликій кав'ярні, а на столі перед мною лежала вона. Паперова. Та сама книга, яку я ще місяць тому малювала на планшеті в тремтячому автобусі. Гладка обкладинка, запах свіжої друкарської фарби та моє ім'я — Ася Рей — на корінці.

​Ці 29 тисяч, що я отримала в таборі, стали найкращою інвестицією в моєму житті. Я не просто витратила їх, я вклала їх у свою правду.

​Я відкрила сторінку Букнету на телефоні. Сповіщення летіли одне за одним:

​«Асю, прочитала за ніч! Це неймовірно чесно!»

«Коли можна буде замовити паперовий примірник? Хочу тримати цю історію в руках!»

«Максим — це любов. Дякую за таку справжню книгу про вожатих».

​Рейтинги зашкалювали. Моя історія про табір, про Пастелю, про несправедливість і про те саме багаття стала бестселером платформи. Але найголовніше чекало на мене на останній сторінці паперового видання.

​Там, де зазвичай пишуть подяки, було лише одне речення:

​«Тіму, хто чекає на мене біля озера. Я вже в дорозі».

​Я взяла ручку і поставила перший автограф на форзаці. Для нього.

​Пастеля тепер могла лише безсило гортати сторінки на Букнеті, бачачи, як тисячі людей дізнаються про її справжнє обличчя. Вона хотіла зробити мене тінню, а зробила зіркою власного роману.

​Я закрила книгу. Моя троянда тепер була не просто татуюванням чи спогадом. Вона була надрукована на тисячах примірників, розлітаючись по всій країні.

​Я піднялася, кинула рюкзак на плече і вийшла на вулицю. Наступне літо вже не було за горами. І я знала, що цього разу я приїду в табір не як найманий працівник, а як авторка, що змінила правила гри.

​На Букнеті — тисячі сердець. В руках — паперова мрія. В серці — він.