3. Паранойя реальності

Моя синя спортивна торба притягує увагу сканерів, це дивно для них, дроідів терміналу Шлейфа[1], тренованих перевіряти пасажирів без поклажі, яку десь везуть роботи. Трохи кумедно, але не відмовлюся від варварської натури, ні-ні, ні за що. Це мабуть схоже як бушмен в мегаполісі не виймає з носа кістяну прикрасу, бо вона є його сутністю. Тим паче, що тепер я не впевнений що все це реально. Тобто, все є насправді, те що навколо мене, але в якій реальності? Після візиту в сплячий світ відчуття зміщення фокусу сприйняття не полишає, мабуть, це справді тепер надовго, як Він і обіцяв. Важко навіть уявити, як давно була та подорож, рік тому чи вчора? Адже вона була така яскрава і динамічна, що неможливо її забути, хоча я й проспав майже весь візит.

В той день наше прибуття збурило активність місцевого сервісу, адже Небесний був дуже поважним гостем. Гід-біодроїд вів відпрацьовану століттями екскурсію. Ще здалеку перед нами відчинялися двері, інфосфера заздалегідь подавала транспорт і виставляла персонал. Паралельно з інформуючим мислепотоком гіда, Небесний ментально транслював мені закриту для інших передачу інформації.

– Стабільне і безпечне життя стало настільки нецікавим, що більшість індивідів раси занурились у віртуальні світи. В них вони проживають одне за одним життя в ігрових сценаріях, настільки реалістичних і захоплюючих, що вже не можуть з них вийти. З одного боку це морально-етична проблема, з іншого – етап розвитку суспільства, на якому фільтруються особи, здатні творчо взаємодіяти з реальністю. А ті, які потребують штучних умов для пробудження життєвих інтересів – гинуть без потомства. Мільярди людей існують, за власною волею підключені до систем ігрової інфосфери та блоків життєзабезпечення, і бачать наче уві сні обраний ними ігровий світ. Їх намагалися колись примусово виводити із цієї залежності, але вже після кількох років гри вони не бажають повертатися в реальність. Там їм значно цікавіше, вони проживають багато життів і, зрештою, помирають у тому примарному сні.

Розвинене сервісне кібер-середовище забезпечує всім необхідним їхні тіла, суспільство службових біодроідів – захищає простір їх цивілізацій від ворогів, а всього кілька десятків осіб раси, які не пішли в сон – керують всім отим глобальним хазяйством, намагаючись штучно виростити нові незаражені покоління, але дивним чином знов і знов їх молоді люди охоче переключаються у віртуальний світ – з цього піке соціум не може вийти. Подібний статичний стан цивілізації робить її безпечною і зручною для сусідів, які не втручаються в процес деградації, більше турбуючись про порятунок своїх людей від подібного лиха. Ця цивілізація заснула близько 2 мільйонів років тому, але є і значно давніші.

– Чом би, – запитав я, – не зіграти з ними в ще одну гру – пробуджуємо їх, і кажемо, що ця реальність – нова гра?

– Метод підміни гри реальністю як наступної гри вже не раз використовували, і це один із способів короткочасного масового виводу осіб зі сну. Остання така операція була зроблена кілька тисяч років тому, для опору черговій хвилі колонізаторів із близького зовнішнього космосу. Але після завершення не надто насичених подіями маневрів, нудьга знову потягла їх в сон. Заборонити їм відхід в ілюзорні реальності – неможливо, адже то їх власна воля, як деміургів і господарів цього світу. Більшість із них навіть не здогадалася, що саме це був їх справжній світ, і виходили з нього наче з нецікавого епізоду гри… Он ті руїни залишились від постановочних сцен для втягування людей в реальність, їм створювали майже справжні катаклізми та війни… не допомогло. Рано чи пізно вони завершували сценарій і потребували нової, цікавішої гри, з вищим рівнем адреналіну.

– То може варто заварити таку кашу, щоб стало цікавіше? Треба ж щось із цим робити! Дати біодроідам програму створення природних стихійних лих, в яких треба діяти або померти?

– Саме ця цивілізація добре захищена від реальних вторгнень чи катастроф, бо знаходиться в самій стабільній частині простору Федерації Центру, хіба що справді, єдиний спосіб – інсценувати проблеми. Але тут біодроіди якраз виявились стримуючим фактором для такого підходу, оскільки базовий програмний кодекс, закладений в їхню генетику, створений настільки досконало, що статус обслуговування волі місцевої біораси захищений понад усе, вони не будуть союзниками в подібній процедурі.

– І коли останній індивід порине в сон – вони стануть консервантом для цивілізації, будуть зароджувати їм подібних в інкубаторах, вирощувати, а потім м’яко стелити у вічну ілюзію… До речі, дітей якось виховують, поки вони не забажають зіграти – можна спробувати змінити пріоритети?

– Так, виховують. За дуже нудними програмами, які теж глибоко вшиті в штучні мізки персоналу. В сон діти починають відходити вже з кількох років, навіть не завершуючи навчання, іноді навіть базову грамоту отримують в ілюзорному існуванні. Народжуваність закономірно спадає, природний генезис давно не діє, викручуються на штучних моделях запліднення. Все складно і безперспективно, втім, Вищі рівні потурбувались про те, щоб такі випадки засинання цивілізацій не виникали надто часто, і регулярно створюють купу проблем для тих, хто ще не спить. Можливо, кілька сонних світів вони тримають тут як орієнтир небезпечного напряму розвитку.

Думка щось тут нашкодити, щоб усіх враз розбудити вгризалася в мою підсвідомість. Де тут у них центр управління, енергоблоки? Але ж … вони швидко все полагодять, відновлять порушені процеси, а терориста, тобто мене, виключать у тюремний сон … Бр-р, ні, це не моє.

– Скільки їх, несплячих, тут залишилось, 40?

– Так, вони намагаються не переступати цей поріг. Ще недавно було 76, але після завершення війни з кластерами першого променя спіралі[2] вони занудьгували… Залишилися лише ті індивіди, яким цікаво працювати з аналітичним рівнем стратегій, дослідженням проблем порятунку цивілізації від сну.