Розділ 31. Ніч, яка знищує правила

Середа. Четвертий тиждень. 00:17. Його спальня.  

Світло тільки від вуличних ліхтарів за вікном — слабке, сріблясте, холодне. Воно лягало на простирадла нерівними смугами, ніби хтось недбало посипав цукровою пудрою гарячий тарт, щойно вийнятий з духовки. Двері зачинені. Телефони десь у вітальні на беззвучному — поряд з двома порожніми келихами з червоними краплями вина на денцях і недоеденим шматком чізкейку, на якому вже застигла вишнева глазур.

Повітря в кімнаті густе — суміш його одеколону (деревний, з легкою димною ноткою), її шампуню (щось ванільно-цитрусове) і того особливого запаху, який з’являється тільки після кількох годин напруженого мовчання й поглядів крадькома.

Вони стояли посеред кімнати — так близько, що її вдих ставав його видихом. Її груди торкалися його грудей через тонку тканину. Дихання змішувалося, гаряче й нерівне.

Оксана підняла очі. У них уже не було того тремтіння, яке було ще годину тому. Тільки ясне, майже болісне рішення.

— Ми перейшли межу, — прошепотіла вона, і голос ледь тремтів від адреналіну.

Він кивнув — повільно, ніби даючи собі останню мить на відступ.

— Так.

Вона зробила крок — останній, вирішальний сантиметр. Підлога ледь чутно скрипнула під босою ногою.

Їхні губи зустрілися — не ніжно й не обережно. Глибоко. Голодно. Зуби ледь торкнулися, язики зіткнулися з такою силою, ніби весь попередній місяць вони тільки й робили, що стримували цей поцілунок. Смак вина, чізкейку й солоного поту — усе змішалося.

Його долоні лягли на її талію — спочатку поверх футболки, потім ковзнули під неї, на гарячу голу шкіру. Пальці широко розчепірені, ніби він намагався охопити її всю одразу. Гарячі. Впевнені. Трохи тремтять — від стримуваної сили.

Вона запустила пальці в його волосся — коротке, жорстке на потилиці, м’яке зверху — і потягла ближче, ніби боялася, що він зараз розчиниться, як усі її попередні фантазії.

Вони впали на ліжко — не граційно, не за сценарієм. Просто втратили рівновагу й полетіли вниз — матрац прогнувся, простирадло зім’ялося під ними. Його коліно опинилося між її стегон, її ноги вже обвивали його талію.

Сорочка — його сорочка — полетіла на підлогу з глухим звуком. Її футболка (насправді його стара чорна футболка, яку вона взяла зранку, бо «холодно») задрана майже до ключиць. Груди оголені, соски затверділи від холоду й збудження.

Він завмер на мить — долоні по обидва боки від її голови, дивиться прямо в очі. Вуличне світло відбивалося в його зіницях.

— Останній шанс сказати «ні», — голос хрипкий, низький.

Вона посміхнулася — повільно, майже хижо, кінчиком язика торкнулася нижньої губи.

— Я сказала «так» ще тоді, коли принесла тобі перший тарт. І коли вдруге. І коли лишила на столі записку «їж, бо інакше я образюсь».

Він видихнув — коротко, майже як сміх — і поцілував її знову. Ще глибше. Ще жорсткіше.

Руки — всюди. Його долоні ковзають по її грудях, стискають, великий палець торкається соска — вона здригається. Потім нижче — по ребрах, по животу, між стегон. Пальці знаходять її через тонку тканину трусиків — вже волога, гаряча. Вона стогне йому в рот.

Її руки — на його спині, нігті впиваються в шкіру, залишають червоні смуги. Потім нижче — розстібають ремінь, тягнуть блискавку вниз, штовхають штани разом з боксерами. Його член — твердий, гарячий — торкається її живота.

Ніяких слів більше. Тільки дихання — швидке, уривчасте. Тільки стогін — її високий, його низький, глухий. Тільки шкіра до шкіри, піт, що вже виступив на скронях і між лопаток.

Він відсуває її трусики вбік — не знімає, просто відводить. Повільно входить — сантиметр за сантиметром, даючи їй час відчути кожен міліметр. Вона видихає — довго, тремтяче.

Потім швидше. Глибше. Різкіше.

Вона вигинається — спина відривається від матраца, нігті глибше в його плечі. Губи на його шиї — цілує, кусає, шепоче прямо в шкіру:

— Швидше… будь ласка… швидше…

Він слухається. Рухи стають сильнішими, ритмічними, майже агресивними — ніби вони обидва намагаються наздогнати всі ті ночі, коли лежали по різні боки стіни й уявляли саме це.

Ліжко скрипить. Голова ліжка б’ється об стіну — глухо, регулярно. Її крик — уже не стриманий, високий, рветься з горла. Він відповідає низьким риком, губи притиснуті до її шиї, зуби ледь торкаються шкіри.

Оргазм накриває їх майже одночасно — як коротке замикання, як перегорання духовки на максимальній температурі. Вона стискається навколо нього, тремтить всім тілом, нігті залишають півмісяці на його спині. Він втискається в неї до упору, пульсує, видихає її ім’я — вперше за весь вечір.

Вони завмирають. Важке дихання. Спітнілі тіла прилипли одне до одного. Серця б’ються так сильно, що здається — чути їх обох.

Він не виходить одразу. Залишається в ній — глибоко, тепло. Цілує її повільно, ніжно — в кутик губ, у підборіддя, у скроню. Ніби дякує.

Потім ледь відсторонюється — тільки щоб подивитися їй в очі.

— Правила… — шепоче він.

Вона сміється — хрипко, тихо, гортанно.

— Які, в біса, правила?

Він усміхається — щиро, майже по-хлоп’ячому, з ямочками, яких вона раніше не помічала.

— Усі.

Вона притягує його назад — руками за шию, ногами за стегна, обіймає так міцно, ніби боїться, що ранок усе зруйнує.

— Тоді знищимо їх. Разом.

Він цілує її в скроню, потім у повіку, потім просто притискається чолом до її чола.

— Разом.

Вони лежать так — переплетені, липкі від поту, задоволені до краю кісток. Її пальці ліниво малюють кола на його лопатці. Його долоня ковзає по її стегну — не вимогливо, просто відчуває, що вона тут.

За вікном інколи проїжджає машина — світло фар ковзає по стелі, як далекий маяк.

Вона раптом шепоче, губами біля його вуха:

— Знаєш… я думала, що після цього стане легше. А стало ще болючіше хотіти тебе.

Він тихо сміється — вібрація проходить через її груди.

— Добре. Бо я ще не закінчив.

Вона піднімає голову, дивиться на нього — очі блищать у напівтемряві.