Розділ 24. Ревнощі без прав

П'ятниця. Третій тиждень. 19:15.

Офіс уже майже порожній — тільки кілька запізнілих менеджерів дописували звіти в темряві своїх кабінетів.  
Оксана стояла в коридорі біля ліфта, тримаючи в руках сумку й коробочку з маленькими макаронами (знову спекла для команди — «щоб не думали, що я тільки для нього стараюся»).  
Вона чекала його — Артем сказав «зайду за тобою через 10 хвилин, підемо разом».

Але замість нього з кабінету маркетинг-директорки вийшов… він.  
Разом з нею.  
Вона — Ірина, та сама, що завжди піднімала брову на Оксанині ідеї й казала «ми не кондитерська».  
Тепер вона сміялася — голосно, легко, торкаючись його плеча.  
Він теж посміхався — не так, як їй, але все одно посміхався.  
Ірина щось шепотіла йому на вухо, він кивнув, а потім вони разом пішли до ліфта.

Оксана відступила за кут — автоматично, без думок.  
Серце калатало так, ніби хтось запустив міксер у грудях.

Вона стояла в тіні й дивилася, як вони заходять у ліфт разом.  
Двері зачинилися.  
І все.

Вона залишилася одна в коридорі.

Телефон задзвонив — повідомлення від нього:

**Артем 19:17**  
Вибач, затримаюсь на 15 хвилин.  
Ірина просить обговорити бюджет на наступний квартал.  
Чекай мене внизу, добре?

Оксана подивилася на повідомлення.  
Потім на коробочку з макаронами в руках.

І тихо, майже шепотом, сказала в порожній коридор:

— Ревнощі без прав.  
Найдуріше, що може бути.

Вона не написала йому нічого.  
Просто спустилася ліфтом вниз.  
Вийшла на вулицю.  
Холодний січневий вітер вдарив в обличчя — добре, бо сльози так не видно.

Вона пішла пішки — до своєї квартири, не чекаючи його.

По дорозі відкрила чат з дівчатами.

**Оксана 19:28**  
Я щойно побачила, як він сміється з Іриною.  
Вони разом зайшли в ліфт.  
Він написав, що затримається через неї.  
І я… пішла додому.  
Без нього.

**Катя 19:29**  
О ні.  
Це класичне.  
Ревнощі без прав — найгірша отрута.  
Ти маєш право ревнувати?  
Ні.  
Бо ви ще не сказали «ми разом».  
Але ти ревнуєш.  
І це нормально.

**Марта 19:30**  
Ти не пішла додому — ти пішла захищати себе.  
Це добре.  
Нехай він прийде і побачить, що ти не чекаєш його внизу, як собачка.  
Нехай зрозуміє, що ти — не опція.

Оксана дійшла до під’їзду.  
Піднялася на свій поверх.  
Відкрила двері.

В квартирі було тихо.  
Тільки запах вчорашнього тіста.

Вона поставила коробочку з макаронами на стіл.  
Сіла на підлогу — спиною до дверей, коліна під підборіддя.

І тихо заплакала — не голосно, а так, як плачуть, коли розуміють, що вже занадто глибоко влипли.

Телефон задзвонив — він.

Вона не взяла.

Написала коротко:

**Оксана 19:45**  
Я пішла додому.  
Мені потрібно побути самій.  
Не пиши сьогодні.

Він не написав.

Але через 20 хвилин у двері постукали.

Тихо.  
Упевнено.

Вона знала, що це він.

Встала.  
Підійшла до дверей.

Не відкрила одразу.

Тільки запитала крізь двері — голос тремтів:

— Чому ти тут?

З того боку — його голос, низький, спокійний, але з ноткою, якої вона ще не чула.

— Бо я не хочу, щоб ти була самій.  
І тому, що я бачив, як ти пішла.  
І зрозумів, що ти не чекатимеш внизу.  
І що це… правильно.

Вона мовчала.

Потім тихо:

— Ти сміявся з нею.

— Так.  
Але це був не той сміх.  
Це був сміх, коли людина намагається не показати, що їй незручно.  
Бо вона фліртувала.  
А я думав про тебе.

Вона відчинила двері.

Він стояв — у пальто, з коробочкою в руках.

— Це твої макарони.  
Ти забула в офісі.

Вона подивилася на коробочку.  
Потім на нього.

— Я ревную, — сказала вона просто. — Без прав.

Він ступив крок уперед.

— А я боюся, що ти підеш.  
Без прав.

Він поставив коробочку на тумбочку.

Потім обійняв її — міцно, ніби боявся, що вона розтане.

— Немає прав.  
Але є ми.  
І якщо ти дозволиш — я хочу, щоб це було з правами.

Вона притулилася до нього.

— З правами… на що?

— На ревнощі.  
На вечері.  
На каву з ваніллю.  
На все.

Вона кивнула — у його сорочку.

— Тоді… з правами.

Він поцілував її в маківку.

— Добре.

І вони стояли так довго — в дверях, у коридорі, з коробочкою макаронів на тумбочці.

Ревнощі без прав закінчилися.

Почалися права на ревнощі.

І це було набагато солодше.