Розділ 11. Її перший робочий день

Оксана прокинулася о 5:47 ранку без будильника.
Тіло саме викинуло її з ліжка, ніби знало: сьогодні не просто день. Це день, коли брехня стає офіційною зарплатою.

В кімнаті було ще напівтемно. Місто спало, а вона вже сиділа на краю ліжка, слухаючи власне серце. Воно билося так, ніби мало сьогодні складати іспит. Не співбесіду — саме іспит. На виживання.

«Ну що, Оксано. Або ти геніальна самозванка, або дуже смілива дурепа».

Вона встала, накинула светр і пішла на кухню. Там пахло вчорашньою кавою і трішки — тривогою. Тісто для круасанів чекало ще з ночі, настояне, слухняне, ніби саме знало, що від нього сьогодні залежить більше, ніж сніданок.

Вона спекла три партії круасанів — одну для себе (бо нервує), одну для дівчат (бо вони її в це втягнули), і одну маленьку — для нього. Просто так. На всяк випадок.

Тісто шарувалося під руками, духовка тихо шуміла, а кухня наповнювалася запахом, який лікує. Масло, тепло, хрумка надія.

Круасани вийшли ідеальними: золоті, повітряні, такі, що на них хочеться дивитися довше, ніж їсти. Оксана стояла над деком і раптом відчула, як у грудях защеміло — не від страху, а від дивної гордості.

«Якщо вже брехати — то красиво».

О 8:15 вона стояла перед дзеркалом у новому костюмі. Чорний. Стриманий. Але з маленьким вирізом на грудях — не для нього. Для себе. Щоб пам’ятати: вона жінка, а не просто «помічник генерального».

Вона поправила волосся, подивилася собі в очі.

— Ти не жертва. Ти аферистка з хорошими намірами, — прошепотіла і сама посміхнулась.

Телефон завібрував.

Катя 8:16
Доброго ранку, наша корпоративна брехунка! Не забудь: посмішка №4, коли він дивиться. І якщо він скаже «добрий ранок» — відповідай «добрий» з маленькою паузою. Це звучить сексуально.

Марта 8:17
І візьми ті круасани. Якщо він почне питати про план — простягни один і скажи: «Це мій план на каву-брейк». Якщо він з’їсть — ти виграла раунд.

Оксана 8:18
Я вже спекла. І вже боюся. А якщо сьогодні все розкриється?

Катя 8:18
Тоді ми приїдемо з валізами і заберемо тебе на море. Але поки що — ти королева. Іди і царюй.

Оксана вийшла з дому о 8:30. До офісу — двадцять хвилин пішки.

Морозне січневе повітря різало легені, але думки ставали чистішими. Вітрини ще спали, місто тільки розплющувало очі. Її підбори тихо цокали, ніби відраховували секунди до нового життя.

«Ти не брехуха. Ти просто людина, яка вміє готувати краще, ніж говорити правду про дипломи».

О 8:58 вона вже сиділа за столом.
Ноутбук відкритий.
План на два тижні — готовий.
Круасани — в маленькій коробці, ніби талісман.

Вона ще раз прогнала презентацію очима. Слайди дихали впевненістю, якої в неї самої поки не було.

О 9:03 двері відчинилися.

Артем увійшов без піджаку. Темно-сіра сорочка, підкочені рукави, впевнена тиша в кроках. Людина, яка не входить у приміщення — вона його захоплює.

Він зупинився у дверях, глянув на неї, ніби звіряв реальність із власними очікуваннями.

— Доброго ранку, Оксана.

Вона підвелася.

— Добрий… ранок, Артеме Вадимовичу.

Маленька пауза.
Її серце підморгнуло Каті подумки.

Він підійшов ближче. Побачив коробочку.

— Це що?

— Круасани. Свіжі. Зі щирого тіста.

— Ви печете на роботі?

— Ні. Пекла вдома. Для… мотивації.

Кутик його губ сіпнувся.

— Мотивація. Зрозуміло.

Він узяв один круасан. Відкусив.
Заплющив очі.
На секунду.

Оксана в цей момент майже не дихала.

Він відкрив очі.

— Це… злочин.

Вона зблідла.

— Злочин?

— Злочинно смачно. Якщо ви так мотивуватимете команду — у нас будуть не проблеми з churn, а проблеми з таліями.

Вона засміялася — коротко, нервово, але живо. Сміх зняв із неї половину броні.

Артем сів на край її столу. Надто близько. Настільки, що вона відчула тепло його коліна біля своєї руки.

— План готовий?

— Так.

— Покажіть.

Вона відкрила презентацію.
Він дивився мовчки. Не перебивав. Лише іноді кивав. Його погляд був уважний, небезпечний — такий, що вміє бачити слабкі місця.

Коли з’явився слайд з цифрами, він зупинився.

— 1,8–3,2 %. Звідки?

Оксана відчула, як горло пересохло.

— Галузеві бенчмарки. І моя внутрішня оцінка.

Він подивився прямо в очі.
Довго.
Так, ніби міг побачити там не тільки цифри, а й її страх, її підроблені дипломи, її нічні сумніви.

Пауза тягнулася, як струна.

Потім він кивнув.

— Добре. Запускаємо завтра. Ви керуєте.

Слово «керуєте» впало в неї, як електрика.

Він підвівся, взяв ще один круасан.

— І ще одне, Оксана.

Вона підняла голову.

— З таким підходом, як у вас на кухні, в роботі теж не буває провалів. Думаю, ми швидко знайдемо спільну мову.

І пішов.

Двері зачинилися тихо, але в голові Оксани ще довго лунав звук його кроків.

Вона сіла.
Руки тремтіли.

Серце билося так, ніби щойно підписало контракт із небезпекою.

Вона відкрила чат.

Оксана 9:27
Він з’їв два круасани. Сказав, що це злочинно смачно. І що якщо я так вмію брехати… то ми не розчаруємося один в одному.

Катя 9:28
О бляха. Він щойно зробив тобі комплімент рівня «ти брехуха, але сексі брехуха».

Марта 9:28
Ти офіційно в грі. Тепер не бійся. Печи. Бреши. І нехай він повертається. За круасанами. І за тобою.

Оксана подивилася на порожню коробку.

І тихо сказала:

— Перший день. Перша перемога.

І вперше за весь цей місяць вона відчула:
можливо, брехня — це не кінець.

А тільки початок.

Чогось дуже, дуже смачного.