Розділ 10. Перше правило брехні

Оксана сиділа в своєму кабінеті о 15:47, дивлячись на відкритий Google Docs з робочою назвою «Пілотний план зниження churn. Версія 1.0».  
На екрані — 14 слайдів (вона додала ще два, бо не могла зупинитися).  
На столі — порожня чашка від кави з ваніллю, яку він приніс їй сьогодні вранці, і крихти від її власного печива з корицею, яке вона спекла вчора вночі «для нервів».  

Перше правило брехні, яке вона вивела для себе ще в барі з дівчатами:  
Ніколи не бреши більше, ніж необхідно.
Бо брехня — як тісто: якщо переборщити з розпушувачем, воно виросте, а потім трісне посередині й покаже всю начинку.

Вона вже написала:  
- персоналізовані дзвінки (це правда, вона вміє говорити з людьми так, що вони не кидають слухавку)  
- міні-набори десертів як re-engagement (це теж правда, бо хто відмовиться від коробочки з макаронами та запискою «ми скучили»?)  
- аудит відділів (це… майже правда, бо вона готова слухати всіх, хто скаржиться)

Але на слайді №8 вона зупинилася.  

«Очікувані результати: зниження churn на 2,8–3,4 % за перші 30 днів пілоту».

Цифра була взята зі стелі.  
Вона не мала жодних даних, щоб це обґрунтувати.  
Це була чиста брехня — друга за рахунком за тиждень.

Оксана відкинулася на спинку крісла і тихо застогнала — так, ніби хтось стиснув їй ребра.

Телефон задзвонив. Чат.

''Катя 15:49'' 
Як план? Вже готова стати королевою ретеншну?

''Оксана 15:50''  
Я дійшла до цифр. І зрозуміла, що мушу збрехати про результати. 2,8–3,4 %. Це звучить серйозно, але я взяла з голови. Знову.

''Марта 15:50'' 
Тоді не бреши повністю. Напиши «очікуване зниження 2,0–3,5 % на основі аналогічних кейсів у foodtech та e-commerce». І кинь посилання на будь-яку статтю з Google. Нехай перевіряють, якщо захочуть.

''Катя 15:51'' 
Або ще краще: «прогноз базується на внутрішніх оцінках та галузевих бенчмарках». Це звучить так нудно й професійно, що ніхто не лізтиме глибше. Головне — не пиши «гарантую 30 %». Бо тоді ти вже не брехуха, а шахрайка. А ми хочемо, щоб ти була просто… креативною оптимісткою.

Оксана засміялася — тихо, в кулак, але сміх вийшов нервовий, як у людини, яка стоїть на краю прірви і розуміє, що назад уже не повернутися.

Вона виправила слайд.

«Очікуване зниження churn rate: 2,0–3,5 % за перші 30 днів (на основі галузевих бенчмарків та внутрішньої оцінки ефективності персоналізованих комунікацій)».

Додала три посилання на статті про retention в SaaS, food delivery і навіть один кейс з HoReCa (щоб було ближче до її «роду діяльності»).  
Ніхто не перевірятиме.  
А якщо й перевірить — то побачить, що цифри приблизно схожі.

Вона зберегла документ.

І написала в чат:

''Оксана 15:59'' 
Зробила. Не 3,4 %, а 2,0–3,5 %. І з посиланнями. Це вже не брехня. Це… інтерпретація.

''Катя 16:00''
Вітаю! Ти щойно пройшла рівень «перше правило брехні». Тепер ти офіційно — не новачок.

''Марта 16:00''
А тепер найголовніше. Коли він скаже «чудово, Оксана», не червоній. Просто посміхнися своєю посмішкою №4. І нехай думає, що ти геній. А ми знаємо — ти просто дуже смачний геній.

Оксана закрила ноутбук.

Підвелася.  
Підійшла до вікна.  
Київ унизу — вогні, машини, люди, які не мають поняття, що в цій будівлі щойно народилася маленька, але дуже небезпечна брехня.

Вона подивилася на своє відображення в склі.

І тихо сказала собі:

— Перше правило дотримано.  
Тепер друге: ніколи не вір, що тебе не розкусять.  
Особливо коли розкушує він.

Вона повернулася до столу.  
Взяла холодну каву з ваніллю — ту саму, яку він приніс їй сьогодні вранці.  
Зробила ковток.

Смак був ідеальний.  
Як завжди.

Але тепер у цьому смаку було щось нове — присмак ризику.  
Присмак того, що вона вже не може повернутися назад.  
Що вона вже не просто грає роль.  
Вона вже живе нею.

І якщо він помітить — то помітить.  
І тоді буде цікаво.

А якщо не помітить…  
то це вже буде її перемога.

Тільки чи хоче вона такої перемоги?

Вона поставила чашку.

І почала друкувати лист — короткий, діловий, без зайвих емоцій.

''Тема: Пілотний план зниження churn. Версія 1.0''  
''Артеме Вадимовичу,''
Додаю план на затвердження.  
Готова до зворотного зв’язку.  
Оксана.

Вона натиснула «Відправити».

І відчула, як у грудях щось розпускається — не страх, не паніка, а щось гостре, живе, справжнє.

Бо якщо він уже бачить її наскрізь —  
то хай бачить не тільки брехню.  
Хай бачить вогонь.

І нехай обпалиться.

А вона вже не відступить.