Розділ 9. «Ви нам підходите» — і паніка

Після наради Оксана повернулася в свій маленький кабінет і просто сіла на підлогу — спиною до дверей, коліна під підборіддя, як у дитинстві, коли боялася, що батьки дізнаються про розбиту вазу.  

Телефон у руці. Чат з дівчатами відкритий.  

Оксана 11:03 
Він сказав «вона» відповідатиме. Мені. Два тижні. 150 тисяч на тест. І якщо не вийде — пояснюватиму йому особисто.

Катя 11:04
Це офіційно. Ти не просто пройшла співбесіду. Ти пройшла його особисто. Він тебе тестує, як бос у грі, де ти навіть не знала, що граєш.

Марта 11:04
150 тисяч — це не жарти. Це означає, він вірить, що ти можеш щось змінити. Або хоче подивитися, як ти впадеш. Але я ставлю на перше.

Оксана не відповідала. Вона просто дивилася на екран і відчувала, як у грудях щось стискається — не страх, а щось гірше. Ніби хтось щойно сказав: «Ти нам підходиш», а вона зрозуміла, що тепер не може просто піти.  

Що вона вже не «та дівчина з кав’ярні», яка може заховатися за посмішкою і тартом.  
Що вона вже не може сказати «я передумала» і повернутися до старого життя за 14 тисяч.  
Що вона вже в грі. І він — не просто бос. Він — той, хто тримає її на кінчиках пальців і дивиться, чи вона впаде, чи злетить.

Двері відчинилися без стуку.

Вона підскочила, як на пружині — кавовий стаканчик ледь не вилетів з рук.

Артем стояв у дверях. Без піджаку. Рукава підкатані до ліктів. У руках — дві чашки кави. Одна чорна, без цукру. Друга — з легким запахом ванілі, який вона відчула ще з коридору.

— Сідайте нормально, — сказав він спокійно. — Я не кусаюся. Поки що.

Він простягнув їй чашку з ваніллю.  
Оксана взяла її автоматично. Пальці тремтіли — не від холоду.

— Дякую.

Він не сів. Просто став спиною до вікна, щоб світло падало йому на обличчя, а їй — у очі. Так, щоб вона не могла сховатися.

— Ви нервуєте, — констатував він. Не питання. Факт.

— Трохи.

— Більше, ніж трохи.

Вона опустила погляд у чашку. Ванільний сироп повільно розчинявся в чорній каві — як її брехня в його погляді.

— Я не звикла… отримувати таку відповідальність одразу.

Він зробив ковток зі своєї чашки.

— А я не звик наймати людей, які приносять тарт на співбесіду і говорять про десерти як про інструмент ретеншну.

Оксана підняла очі. Він дивився на неї без посмішки, але й без холодності. Просто… дивився. Як на людину, яку вже розкрив, але ще не вирішив, що з нею робити.

— Ви сказали «ви нам підходите», — тихо нагадала вона.

— Сказав.

— А якщо я не підійду?

Він знизав плечима — ледь помітно, але в цьому жесті була вся його сила.

— Тоді звільнитеся. Або я вас звільню.  
Але поки що… ви підходите.

Він зробив ще крок ближче. Тепер між ними було не більше метра. Вона відчула запах його парфумів — деревний, з ноткою кави і чогось гострого, як перець.

— У вас два тижні. Робіть те, що вмієте найкраще. І не брешіть мені. Ні в звітах. Ні в очах.

Оксана відчула, як горло стискається.

— А якщо я… збрешу?

Він усміхнувся — повільно, небезпечно, як людина, яка вже знає, що переможе.

— Я помічу. І тоді буде цікаво.

Він розвернувся і вийшов.

Двері зачинилися м’яко, але звук був як постріл.

Оксана стояла посеред кабінету з гарячою кавою в руках і відчуттям, ніби щойно підписала контракт не з компанією, а з самим дияволом.  

Вона набрала в чат:

Оксана 11:18
Він приніс мені каву. З ваніллю. Сказав, що помітить, якщо я збрешу. І що тоді буде цікаво.

Катя 11:19  
О боже. Це вже не робота. Це вже роман на 18+ з елементами корпоративного трилера. Він тобі каву з ваніллю приніс?! Він же знає, що ти любиш ваніль?!

Марта 11:19
Він тебе вже читає, як відкриту книгу. Але не кидає. Це означає, що йому подобається ця книга. Навіть з помилками. Ти влипла по самі ґудзики. Але знаєш що? Ти ж умієш робити так, щоб люди поверталися. Тож роби. І нехай він повертається за твоїми ідеями. А там подивимося, за чим ще.

Оксана поставила каву на стіл.

Відкрила ноутбук.

І почала писати перший план.

Не для компанії.  
Не для ради.  
Для нього.

Бо якщо він уже бачить її наскрізь —  
то хай бачить не тільки брехню.  
Хай бачить вогонь.

І нехай обпалиться.

А вона вже не відступить.