Розділ 7. Погляд, що роздягає без дотиків

Перший робочий день. 9:00 ранку, понеділок, 12 січня 2026.

Оксана вийшла з ліфта на 15-му поверсі в тому ж чорному піджаку, але вже з новою білою блузкою (купленою вчора ввечері в паніці в ТРЦ). В руках — маленька чорна сумка і термос з кавою, яку вона зварила сама собі о п’ятій ранку, бо спати не могла.

Приймальня. Олена посміхнулася їй як старій знайомій.

— Доброго ранку, Оксана. Ваш кабінет — праворуч від генерального. Ключ-картка вже на столі. Артем Вадимович прийде через 15 хвилин. Він просив, щоб ви підготували короткий огляд останнього квартального звіту. Файл у спільній папці «Для нового PM».

Оксана кивнула, намагаючись виглядати так, ніби щодня читає квартальні звіти на сніданок.

Кабінет виявився маленьким, але з вікном. Стіл чистий, монітор величезний, на екрані вже відкритий Outlook і той самий файл звіту.

Вона сіла.  
Відкрила файл.  
І зрозуміла, що це китайська грамота.

Графіки, цифри, відсотки зростання, EBITDA, CAC, LTV, churn rate…

Оксана тихо застогнала.

— Дівчата, рятуйте, — прошепотіла вона в порожнечу і швидко відкрила чат.

''Оксана 9:07''
Я відкрила квартальний звіт.  
Це виглядає як рецепт на 500 людей, де всі інгредієнти на китайській.

''Катя 9:08''  
Спокійно. Відкрий Google. Напиши «що таке churn rate простими словами».  
Потім шукай «як читати фінансовий звіт для чайників».

''Марта 9:08''  
Або просто дивися на графіки. Якщо вони йдуть вгору — добре. Якщо вниз — погано.  
Ти ж вмієш читати настрій тіста по виду — це те саме, тільки з цифрами.

Оксана вже гортала Google, коли двері відчинилися без стуку.

Він увійшов.

Без піджаку. Тільки в білій сорочці, рукави підкатані до ліктів. На зап’ястку той самий годинник. І той самий погляд.

Погляд, від якого хотілося сховатися під стіл.  
Або навпаки — підійти ближче.

— Доброго ранку, Оксана.

— Доброго ранку, Артеме Вадимовичу, — вона підвелася так різко, що ледь не перекинула термос.

Він підійшов до її столу. Не сів. Просто став навпроти, спершись долонями на стільницю. Нахилився трохи вперед.

Відстань — метр.  
Але відчувалося, ніби сантиметри.

— Як перше враження від звіту? — запитав він тихо.

Оксана ковтнула.  
Від нього пахло кавою, деревом і чимось ще — небезпечним.

— Цифри… вражаючі, — сказала вона обережно. — Зростання на 28 % у сегменті B2B. Але churn rate трошки високий. 7,2 %. Це означає, що клієнти йдуть… швидше, ніж приходять нові?

Вона сама здивувалася, що сказала щось розумне.

Він повільно кивнув.  
Не відводячи погляду.

— Саме так.  
А що б ви зробили, якби це була ваша відповідальність?

Оксана відчула, як її обличчя горить.  
Але не від сорому. Від чогось іншого.

— Я б… подивилася на клієнтів, які йдуть. Зателефонувала б. Запитала б чому. Зробила б опитування. І спекла б їм… щось смачне. Щоб нагадати, чому варто залишатися.

Вона сказала це жартом.  
Але він не засміявся.

Замість цього його погляд став ще глибшим.  
Ніби він справді роздягав її.  
Без рук.  
Без слів.

— Смачне, — повторив він тихо. — Цікавий підхід.

Він випростався.  
Відступив на крок.

— У вас є 30 хвилин, щоб підготувати три конкретні пропозиції, як знизити churn. Потім — на нараду. Я буду слухати.

Він уже розвертався до дверей, коли додав, не обертаючись:

— І, Оксана…

Вона завмерла.

— Ваш тарт досі пам’ятаю.  
Не розчаруйте мене сьогодні.

Двері зачинилися.

Оксана опустилася на стілець.  
Серце калатало, як після марафону.

Вона відкрила чат.

''Оксана 9:18'' 
Він щойно був тут.  
Стояв так близько, що я відчула запах його парфумів.  
І сказав, що пам’ятає мій тарт.  
І щоб я не розчарувала його.

''Катя 9:19'' 
О боже.  
Це не робота.  
Це повільний корпоративний порно-трилер.

''Марта 9:19''  
Ти влипла.  
Але в хорошому сенсі.  
Тепер роби ті пропозиції.  
І не забудь додати пункт «еклеротерапія для клієнтів».

Оксана засміялася тихо, нервово.

Потім відкрила Google.

І почала писати.

Бо якщо він уже бачить її наскрізь —  
то хай бачить не тільки брехню.  
А й те, що під нею.

І нехай це буде смачно.