Розділ 6. Співбесіда з генеральним

Оксана вийшла з ліфта на 15-му поверсі о 13:58.  
Дві хвилини до кінця світу (її особистого).

Приймальня була холодною, мінімалістичною, як операційна: білий мармур, чорне скло, одна велика картина абстрактного червоного кольору, від якої хотілося відвести погляд. За стійкою сиділа Олена з HR — саме та, що дзвонила. Посмішка професійна, очі оцінюючі.

— Добрий день, Оксана. Проходьте, Артем Вадимович уже чекає.

Оксана кивнула, тримаючи сумку так міцно, ніби там лежала бомба (а насправді — тарт).

Кабінет генерального був великий, але не крикливий. Велике вікно від підлоги до стелі, Київ у вечірньому світлі, стіл з темного дерева, два крісла навпроти. І він.

Артем Вадимович підвівся, коли вона увійшла. Вищий, ніж на фото. Костюм темно-сірий, сорочка біла, краватка — жодної. Рукав піджаку трохи підкатаний, видно годинник, який, мабуть, коштував більше, ніж вся Оксанина квартира.

— Оксана, — сказав він просто, без «добрий день». Голос той самий, що по телефону: низький, спокійний, але тепер з якимось додатковим тембром, ніби він уже знав відповіді на всі питання.

Він простягнув руку.  
Оксана потиснула її. Долоня тепла, суха, сильна.  
Вона відчула, як серце пропустило удар.

— Сідайте.

Вона сіла. Сумку поклала на коліна, ніби щит.

Він сів навпроти, відкинувся на спинку крісла, склав руки на столі. Дивився прямо. Не кліпав.

Мовчання тривало секунд десять. Для Оксани — вічність.

— Ви виглядаєте… молодшою, ніж у резюме, — нарешті сказав він.

Оксана змусила себе посміхнутися своєю посмішкою №4 (ту, що Катя назвала «я знаю, що ти знаєш»).

— Дякую. Це комплімент чи підозра?

Він ледь помітно посміхнувся кутиком губ.

— Поки що спостереження.

Він відкрив теку з її резюме. Перегорнув одну сторінку.

— London School of Economics. Дистанційно. З відзнакою.  
Розкажіть про ваш улюблений модуль.

Оксана відчула, як у животі все стиснулося.

— Strategic Management, — сказала вона швидко. — Особливо цікаво було працювати з кейсами реальних кpомпаній. Наприклад… — вона запнулася, бо в голові було порожньо, — …як Netflix перейшов від DVD до стрімінгу. Це про адаптацію, швидкість і… смак аудиторії.

Вона мало не сказала «смак клієнтів», як у кав’ярні.

Він підняв брову.

— Цікаво. А який був ваш найскладніший груповий проєкт?

Оксана ковтнула.

— Командний проєкт з розробки стратегії для стартапу в сфері… foodtech. Ми створювали концепцію доставки десертів преміум-класу. Дуже багато дебатів про ціноутворення і… лояльність клієнтів.

Він кивнув. Повільно.

— Foodtech. Зрозуміло.

Він відкинув теку.

— Чому «Vertex Group»?

Оксана підняла очі. Прямо на нього.

— Бо ви не боїтеся ризикувати. І тому, що я хочу працювати там, де швидкість важливіша за папірці. Де результат важливіший за диплом.

Вона не брехала. Це була єдина щира фраза за весь день.

Він мовчав. Дивився.

Потім раптом:

— А що в сумці?

Оксана завмерла.

— Тарт, — сказала вона тихо. — З яблуками і корицею.

Він нахилився вперед.

— Ви принесли десерт на співбесіду?

— Так. Бо якщо ви мене зараз виженете… я принаймні хочу, щоб ви пішли з гарним смаком у роті.

Він дивився на неї довго. Дуже довго.

Потім усміхнувся. Не кутиком губ. Повністю.

— Діставайте.

Оксана дістала тарт. Простягнула йому на серветці.

Він узяв шматочок пальцями. Відкусив.

Жував повільно.

Закрив очі на секунду.

Відкрив.

— Це… небезпечно смачно.

Оксана відчула, як у грудях щось розпускається.

Він відкинувся назад.

— Ви вільні, Оксана.

Вона вже підводилася, думаючи, що це кінець.

Але він додав:

— З понеділка. 9:00. Не запізнюйтеся.

Вона завмерла.

— Ви… наймаєте мене?

— Так.  
І якщо ви збрехали про все інше — я це побачу.  
Але поки що… ви пройшли.

Він простягнув руку ще раз.

Цього разу потиск був довшим.

І теплішим.

Оксана вийшла з кабінету на ватних ногах.

У приймальні Олена підняла брови.

— Вітаю?

Оксана тільки кивнула.  
Потім дістала телефон.  
Написала в чат:

Оксана 14:47
Дівчата.  
Я влізла.  
Він з’їв мій тарт.  
І сказав «небезпечно смачно».  
І взяв мене на роботу.

Катя
ЩООООООООООООООО?!?!?!  
МИ ЗРОБИЛИ ЦЕ!!!!!

Марта
Тепер головне — не спалитися в перший тиждень.  
Але якщо що — ми вже плануємо втечу до Італії.  
З твоїми тартами.

Оксана вийшла на вулицю.  
Холодний січень 2026.  
Вона глибоко вдихнула.

І тихо сказала в небо:

— Ну що, фейкове MBA…  
Поїхали грати по-крупному.