Розділ 3. «Ти ж виглядаєш розумною — допишемо MBA»

Ранок після того бару був класичним: голова як після ядерного удару, рот — пустеля Сахара, а в животі — метелики розміром з голубів, які билися об стінки шлунка і кричали «НАХУЙ ВСЕ ЦЕ».

Оксана лежала на дивані в позі «згорнутий папірчик», дивлячись у стелю. Телефон лежав поряд і мовчав. Це мовчання тривало вже 14 годин і 23 хвилини.

«Може, не дійшло. Може, вони відкрили файл і одразу видалили. Може, в них є фільтр на фейкові MBA і він спрацював».

Вона майже повірила в цю казочку, коли телефон раптом завібрував так агресивно, ніби хотів вистрибнути з чохла.

Невідомий номер. Київський код.

Оксана сіла різко, ніби її вдарили струмом.

— Алло? — голос вийшов хрипкий, як у старої кішки після сигарети.

— Добрий день, Оксана Костянтинівна? Це Олена з відділу кадрів «Vertex Group». Ви вчора надсилали резюме на посаду помічника генерального директора.

Оксана ковтнула. Горло клацнуло.

— Так… так, це я.

— Артем Вадимович переглянув ваше резюме. Він… скажімо так, зацікавлений. Дуже зацікавлений.

(Пауза. Довга. Страшна.)

— Хочемо запросити вас на співбесіду. Сьогодні. О 14:00. Вам зручно?

Оксана подивилася на годинник. 9:12 ранку.

— Звісно… зручно. Я буду.

— Чудово. Адреса надішлю на пошту, яку ви вказали в резюме. І ще одне: Артем Вадимович любить, коли люди приходять вчасно. Дуже любить.

— Я буду вчасно, — пообіцяла Оксана голосом, який тремтів, як желе в холодильнику.

Вона поклала слухавку.

Потім закричала в подушку:

— ДІВЧАТА, Я ВЛИПЛА! Я ВЛИПЛА ПО САМІ ВУХА!

Через 40 хвилин Катя і Марта вже сиділи в неї на кухні. Катя тримала каву, Марта — косметичку і план «як вижити на співбесіді».

— Головне — виглядай розумною, — почала Катя. — Ти ж і так виглядаєш розумною!

— Я виглядаю як людина, яка вчора надіслала фейкове резюме з Лондонською школою економіки!

— То й виглядай як людина з Лондонської школи економіки, яка вчора надіслала резюме, — логічно заперечила Марта. — Беремо чорний піджак, білу сорочку, волосся в пучок, окуляри (в тебе ж є ті фейкові від сонця?). І посмішка. Така, ніби ти знаєш, як керувати компанією на мільярд, але скромно мовчиш.

Оксана вже стояла перед дзеркалом і пробувала «розумну посмішку».

— Як думаєте, якщо я скажу «I beg your pardon, could you repeat the question?» з правильним акцентом, це врятує?

— Ні, — відрізала Марта. — Ти просто скажеш «Так, я розумію» і кивай головою, ніби тобі це все очевидно. А якщо спитають про MBA — скажеш: «Це був дуже насичений період. Багато практики, мало сну. Але я взяла від нього все, що могла».

Катя раптом розсміялася.

— Уяви: він питає «Які ваші сильні сторони?»  
А ти: «Я вмію робити тарт з солоною карамеллю так, що люди плачуть і просять ще. І ще я дуже швидко вчуся брехати».

Оксана зареготала, але сміх вийшов нервовий.

— Я не витримаю. Я зараз заплачу і побіжу.

Марта підійшла, взяла її за плечі.

— Слухай мене. Ти не просто дівчина з кав’ярні. Ти — найкраща кондитерка в цьому клятому місті. Ти робиш десерти, від яких люди згадують перше кохання. Ти витримала три роки роботи з вічно голодними офісними працівниками. Ти переживеш одного генерального директора. Навіть якщо він буде виглядати як бог і говорити голосом, від якого трусяться труси.

Оксана подивилася на подругу. Очі були мокрі.

— А якщо він зрозуміє, що я брехуха?

— Тоді ти вийдеш з високо піднятою головою і скажеш: «Так, я збрехала. Але я все одно краща за половину ваших кандидатів з справжніми дипломами». А потім спекеш йому торт. І він тебе пробачить.

Оксана глибоко вдихнула.

— Гаразд. Поїхали робити з мене фейкову MBA.

Вона повернулася до дзеркала, випрямила спину, підняла підборіддя.

І тихо, майже благоговійно сказала своєму відображенню:

— Ти ж виглядаєш розумною…  
Допишемо MBA.

І вперше за весь цей божевільний ранок  
вона посміхнулася.  
Не нервово.  
Не з переляку.  
А так, ніби справді знала, що робить.

Хоча насправді просто дуже хотіла десерт.  
І щоб усе це закінчилося солодко.

Або хоча б не дуже гірко.