Розділ 14. Женева пам'ятає все

О восьмій ранку київське небо над Подолом нагадувало розведене акварельне мило — сіре, вологе й злегка пінисте. Втім, у кабінеті Левицького атмосферний тиск впав значно нижче за показники будь-якого барометра.

Ігор Саєнко сидів у шкіряному кріслі для відвідувачів так само природно, ніби це він особисто виплачував іпотеку за весь бізнес-центр. На ньому був темно-синій костюм від Canali, краватка кольору стиглої брусниці й годинник, вартість якого дорівнювала бюджету двох малих архітектурних форм на Контрактовій площі.

— Марку, мій любий, — Саєнко повільно відпив кави з порцелянової чашки, яку йому три хвилини тому тремтячими руками принесла Людочка. — Ти не змінився. Все той самий швейцарський перфекціонізм, той самий погляд людини, яка перевіряє термін придатності навіть на пачці кухонної солі. Але Київ тебе трохи розм'якшив. Вологість Дніпра, чи що?

Марк сидів навпроти, зчепивши пальці в замок. Обличчя його виражало абсолютно нульову емоційність — фасад, який у Женеві коштував йому років практики.

— Ігоре, якщо ти прилетів о п'ятій ранку чартером не для того, щоб оцінити клімат Подільського району, то переходь до фінансового протоколу. Чим європейський комплаєнс зобов'язаний такій увазі до шестимільйонного траншу?

— О, транш — це лише цифри, — Саєнко граційно поклав ногу на ногу, поправивши бездоганну стрілку на штанах. — А от люди за цими цифрами... це вже поезія. Наприклад, твоя нова підрядниця, пані Шелест. «Art-Шелест». Дуже талановита дівчина. Особливо в питанні вибору катерів для ділових переговорів.

Марк навіть не здригнувся, хоча всередині все стиснулося в тугий вузол.

— «Art-Шелест» виграла тендер згідно з усіма нормами європейського регламенту. Якщо у тебе є претензії до калькуляції витрат на локацію «Кристал», надай письмовий запит.

— Претензій до калькуляції немає, — усміхнувся Саєнко. Його посмішка була акуратною, як надріз скальпеля. — А от до фотографій з Позітано... Є кілька цікавих кадрів. Один із них — де ти, сухий і стриманий аудитор Левицький, тягнеш на веслах старий дерев'яний човен, а пані Шелест сміється, тримаючи в руках пляшку місцевого лимонаду. Дуже зворушливо. Для сімейного альбому. Але для Ради директорів у Нью-Йорку це називається просто: недекларований конфлікт інтересів.

У цей момент двері кабінету безтурботно відчинилися.

На порозі з'явився Артур. У руках він тримав величезний прозорий кубок для хімічних реактивів, з якого ішов густий парами аромат кориці й кокосового молока, а під пахвою — рулон креслень розміром із дрібну гармату.

— Всім привітики! — гучно виголосив Артур, абсолютно ігноруючи льодовиковий період у кімнаті. — Марку, я знайшов рішення по світлових інсталяціях! Ми не купуємо додаткові генератори, ми підключаємося до резервної лінії! Це екологічно, концептуально і зекономить нам сім тисяч євро! О, а це що за імпозантний пан у костюмі кольору морської глибини?

Саєнко повільно повернув голову, розглядаючи Артура, на якому сьогодні були яскраво-жовті кросівки та худі з написом «Finance is my stress».

— Це Ігор Саєнко, очільник європейської ревізійної комісії, — сухо відрекомендував Марк.

— О, ревізія! — Артур не втратив ні краплі задору. Він поставив кубок прямо перед Саєнком на стіл. — Спробуйте! Це мій авторський раф «Знеболювальне для бухгалтера». Тут кокосове молоко, дрібка сушеного перцю чилі й крапля мого особистого оптимізму. Рятує від депресії під час звітності!

Саєнко подивився на кубок із таким виразом, ніби йому запропонували випити рідкого азоту.

— Дякую, колего, але я віддаю перевагу класичному еспресо без... оптимізму, — відрізав він і знову повернувся до Марка. — Отже, Левицький. У тебе є час до дев'ятої ранку завтрашнього дня. Або ти добровільно складаєш повноваження головного куратора проєкту і передаєш підпис мені — через «виявлену перевтому», або цей файл із Позітано буде на пошті у Старшого партнера в Нью-Йорку. А пані Шелест отримає чорну мітку у всіх європейських грантових фондах.

Він підвівся, поправив піджак і, навіть не глянувши на Артура, попрямував до виходу.

— Засідання по першому траншу завтра о дев'ятій ранку. Чекаю на повний пакет документів від вашої «Art-Шелест». Без запізнень.

Коли двері зачинилися, Артур повільно зробив ковток зі свого кубка й подивився на Марка: — Чому від нього пахне дорогим одеколоном і бездушною бюрократією? Він що, хоче забрати наш проєкт?

— Він хоче знищити Аліну, Артуре, — тихо відповів Марк, піднімаючись із крісла. — І мене разом із нею.

Об одинадцятій ранку в маленькій кав'ярні біля Житнього ринку було гамірно й пахло свіжопеченими круасанами. Аліна вислухала Марка абсолютно спокійно, лише її пальці міцніше стиснули ручку порцелянової чашки.

— Фотографії з Позітано? — вона гірко посміхнулася. — Хто міг нас зняти? Джузеппе? Чи той італійський катерник, якому ми переплатили за солярку?

— Неважливо хто, — Марк дивився їй просто в очі. — Саєнко шукав зачіпку з того самого дня, як я обійшов його на посаді в Женеві. Він не пробачає чужих успіхів. Якщо він відправить звіт, Нью-Йорк заморозить рахунки проєкту до закінчення розслідування. Це мінімум шість місяців. Твій «Krystal Loft» згорить разом із депозитами.

— А що буде з тобою? — тихо запитала Аліна.

— Мене відсторонять. Можливо, звільнять із дефолтом корпоративної репутації.

Аліна відкинулася на спинку стільця. Її очі запалали тим самим небезпечним вогником, який Марк уперше побачив на терасі в Амальфі, коли вона збиралася підписати контракт на надувному матраці.

— Ні, Левицький. Ми не для того тягли той дерев'яний човен на веслах, щоб якийсь женевський чепурун у брусничній краватці відібрав у нас Київ.

— У тебе є план? — Марк підняв брову.

— У мене є Артур, у якого є знайомий айтішник, і... у мене є пам'ять, — Аліна нахилилася ближче. — Ти пам'ятаєш 2023 рік? Женева? Скандал із тендером на реконструкцію альпійського готелю «Monte Rosa»?