Розділ 13. Офіційні перевірки та нічні шифровки

Понеділок у київському офісі «Vanguard Capital Ukraine» почався не з кави, а з гуркоту будівельного перфоратора на нижньому поверсі бізнес-центру та двосторінкового зауваження від головного комплаєнсу щодо строків закриття першого траншу.

Марк Левицький сидів за своїм бездоганно порожнім скляним столом, дивлячись на дахи дощового Подолу через панорамне вікно. На екрані монітора блимала зведена таблиця погоджених шістьох мільйонів, але думки чомусь вперто крутилися навколо темної підсобки з новорічними гірляндами і того, як палко Аліна Шелест реагувала на його зауваження щодо бюджету, якщо підкріплювати їх легким рухом пальців під стільницею.

Стоп, — обірвав себе Марк, роблякі ковток остиглого еспресо. — Контроль. Ти топменеджер фонду, а не підліток на виїзній практиці в Позітано.

Він розправив плечі, поправив графітову краватку і натиснув селектор інтеркома: — Людмило, викликайте керівницю «Art-Шелест» на оперативну комісію з витратної частини івенту. Строго за регламентом.

Через п'ятнадцять хвилин двері його кабінету відчинилися без стуку — Артур, звісно ж, стуком не обтяжувався, хоча цього разу йшов слідом за Аліною, тримаючи в руках планшет із перекошеним екранним макетом. Аліна виглядала зразково: графітовий брючний костюм зі стрілками, ніяких воланів, волосся зібране в суворий хвіст, погляд холодний і проникливий, як балансовий звіт напередодні річної перевірки.

— Доброго ранку, пане Левицький, — її голос лунав рівно, з тією академічною відстороненістю, яку вони ретельно прописували у своїй «таємній угоді». — Наші логісти адаптували концепцію під київські реалії. Ангар на колишньому заводі «Кристал» підготовлено. Але змітати кошторис через нові вимоги пожежників ми не будемо. Або знімаємо статтю витрат на світлові інсталяції з ліхтариками, або шукаємо додатковий буфер.

Марк склав руки долонями на столі, спостерігаючи за нею з такою увагою, що будь-який інший підлеглий уже б потягнувся за заспокійливим.

— Пані Шелест, світлові інсталяції — це іміджевий якір проєкту для київських партнерів. Якщо ми їх приберемо, захід перетвориться на звичайний корпоративізм з бутербродами, за який ваш фонд не платить. Буфер шукайте в економії на логістиці кейтерингу. Ловлення трюфелів у лаваші залишіть фантазіям колеги, — Марк скосив холодний погляд на Артура.

Артур навіть не образливо, а зціпивши зуби в усмішці мученика естетики, виступив уперед: — Трюфелі в лаваші — це метафора соціального ліфту, Марку! Ти вбиваєш душу перформансу сухими амортизаційними відрахуваннями! Аліно, ну скажи йому, ми ж не в тюрмі строгого режиму!

— Артуре, вийди за двері й подихай київським повітрям через респіратор, — спокійно сказала Аліна, не дивлячись на нього, але в її голосі прозвучала така сталева нота, що Артур замовк, звів брови догори, розвів руками й безшумне вислизнув у коридор, зачинивши за собою стулку.

Як тільки клацнув замок, атмосфера в кабінеті змінила щільність. Аліна видихнула, сперлася долонями об край Маркового столу й нахилилася вперед, дивлячись йому просто в очі. Маска суворої бізнес-леді розтанула за три секунди.

— Ти знущаєшся з цими трюфелями? — прошипіла вона пошепки, ледве стримуючи посмішку. — Я вночі до третьої години переписувала статтю по оренді звукового обладнання через тебе.

Марк повільно підвівся з крісла, обійшов стіл і зупинився за хвилину від неї. Запах її парфумів із нотами гіркого апельсина й білого перцю миттєво знищив офісний стерильний мікроклімат.

— Я вимагаю точності, Аліно. Бо якщо ревізори з мінфіну чи центрального офісу знайдуть розбіжність хоча б на дві тисячі євро в постачанні генераторів, твій «якір» потоне швидше, ніж катер Джузеппе без солярки. Я тебе захищаю від бюрократії.

— Твій захист занадто схожий на допит гестапо, Левицький, — її пальці легким рухом торкнулися краю його краватки, перевіряючи затяжку. — Увечері перевір пошту. Я надіслала «фінансовий звіт по залишках на складі».

Вона різко відсахнулася назад, коли за дверима почувся кашель Людочки. Аліна встигла випростатися, підхопити папку з паперами і промовити голосно й офіційно: — Дякую за консультацію по статті витрат, пане Левицький. Перегляну показники до 18:00.

Звук дверей, що відчинилися, знову ввів їх у театр корпоративного абсурду.

Вечір на Подолі приніс із собою липку дощову імлу. Офіс поступово спорожнів. На екрані Маркового телефона о 21:15 спалахнуло повідомлення з акаунта без імені в захищеному месенджері (аватарка — маленький чорний кактус у білогорщині):

Аудит позиції №404: у підземному паркінгу біля «Krystal Loft» кавова машина зламалася. Доступ до сектора Б через службовий ліфт №3 закритий на профілактику. Коефіцієнт зносу емоцій перевищує норму. Потрібна термінова інвентаризація запасів тепла.

Марк усміхнувся, піднімаючись із крісла. Накинув плащ, узяв портфель, де лежав новий планшет із виправленим кошторисом, і звівся на ліфт. Його внутрішній аудитор мовчав, забившись у куток від повного браку раціональної логістики.

Сектор Б закинутого заводу «Кристал» пахнув сирим бетоном, озоном і розігрітою міддю кабелів. У напівтемряві величезного простору, освітленого лише аварійними жовтими смугами на підлозі, стояла Аліна. Вона сиділа на перекинутому дерев'яному ящику з-під світлового обладнання, тримаючи в руках паперовий стаканчик із гарячим какао, яке принесла з єдиної працюючої заправки на Набережній.

Коли важкі кроки Марка лунко відбилися від бетонної підлоги, вона навіть не обернулася — знала ритм цих кроків краще за власний пульс.

— Ти спізнився на чотири хвилини, Левицький. У реальному аудіо-моніторингу це похибка, яка коштує підряду.

— Дорога через затор на Спаській була заблокована муніципальною аварійною службою, — Марк зупинився за крок від неї. Вони були вдвох у цьому величезному гулкому просторі, де відлуння поглиналося чорними провалами вікон на п'ятому поверсі. — Що за аварійний доступ через ліфт №3? Ти серйозно влаштувала тут шифрування рівня мірового шпигунства?