Розділ 10. Шторм на борту «Riva»

Порт Позітано о першій годині дня нагадував гігантський мурашник, розфарбований у всі відтінки теракотового, лимонного та ультрамарину. Пахло дизелем, свіжою рибою, дорогою парфумерією та розігрітим на сонці деревом.

Коли Марк, Аліна та Артур майже бігом спустилися до причалу, біля дерев'яного понтона на них уже чекав синьйор Джузеппе. Італієць виглядав так, наче щойно зійшов з ретро-плаката: сиве розпатлане волосся, синя лляна сорочка з підкоченими рукавами й незмінна люлька в зубах. А за його спиною, погойдуючись на дрібних бірюзових хвилях, виблискувала вона — «Riva Super Florida» 1960-х років. Червоне дерево борту було відполіроване до дзеркального блиску, білосніжні шкіряні сидіння пахли дорогою реставрацією, а хромовані деталі сліпуче відбивали італійське сонце.

— Bellissima, ні? — Джузеппе гордо поплескав катер по борту, випустивши хмару запашного тютюнового диму, і міцно обійняв Артура, наче рідного сина. — Мій друг Артуро сказав, що вам потрібно врятувати американських королів! Для друзів Артуро моя «Riva» завжди готова!

— Джузеппе, друже, ти мій рятівник! — Артур патетично приклав руку до серця. — Я ж казав вам, колеги, — особисті зв'язки вирішують усе. Поки ви будуєте свої графіки, я будую мости!

Марк швидко глянув на годинник — до прибуття американців залишалося п'ять хвилин. Його внутрішній аудитор вимагав негайно перевірити технічний стан плавзасобу, наявність рятувальних жилетів та... ліцензію капітана. Проте часу на бюрократію не було абсолютно.

— Добре, — Марк зробив глибокий вдих, намагаючись не думати про те, що вся його багатомільйонна угода зараз тримається на чесному слові неаполітанського човняра. — Артуре, ти залишаєшся на борту як... фахівець із гостинності. Але жодної музики Вівальді. Аліно, підготуй презентаційні матеріали на планшеті — паперові роздруківки на такій швидкості просто винесе в море.

Вже за хвилину на причалі з'явилася делегація «Vanguard Capital». На чолі групи йшов містер Кінг — суворий сивочолий американець у бездоганному світло-сірому костюмі, погляд якого міг би змусити капітулювати невелику офшорну компанію. За ним слідували троє молодших аналітиків з абсолютно непроникними обличчями та секретарка з планшетом.

Коли містер Кінг побачив замість строгих представницьких лімузинів розкішний вінтажний катер і трійку ексцентричних українців на борту, його густі брови повільно поповзли вгору.

— Пан Левицький? — сухо запитав Кінг, зупиняючись на краю понтона. — Сподіваюся, у вашого фонду є логістичне пояснення цьому... водній прогулянці? Нам повідомили, що презентація відбудеться на віллі.

Марк зробив крок назустріч, демонструючи залізний спокій і бездоганну англійську:

— Вітаю, містер Кінг. Екологічний проєкт, який ми вам презентуємо, базується на концепції повної інтеграції з природою Амальфі. Ми вирішили, що найкращий спосіб оцінити логістику та красу вілли Белліні — це підійти до неї так, як це робили класики епохи Dolce Vita. З боку моря. Це дозволить вам зекономити час на серпантинах і побачити об'єкт у правильному ракурсі. Прошу на борт.

Містер Кінг кілька секунд вивчав обличчя Марка, наче намагався знайти там бодай натяк на невпевненість. Не знайшовши, він ледь помітно кивнув.

— Що ж. Люблю нестандартні бізнес-рішення. Головне, щоб вони окупалися.

Американці акуратно піднялися на борт. Джузеппе завів двигун, і катер з глухим, благородним рокотом відчалив від пристані, миттєво набираючи швидкість.

Вітер одразу ж увірвався на палубу, куйовдячи волосся й змушуючи аналітиків притримувати свої краватки. «Riva» летіла над водою, залишаючи за собою широкий шлейф білої піни. Скелі Позітано з цього ракурсу виглядали просто неймовірно — різнокольорові будиночки здавалися іграшковими, чіпляючись за круті схили під пронизливо синім небом.

Марк намагався тримати марку. Він сидів на шкіряному дивані навпроти містера Кінга, міцно тримаючи в руках ультрабук, на екрані якого відчайдушно намагався показати фінансову модель.

— Як ви бачите на графіку три, — голосно говорив Марк, намагаючись перекричати гуркіт двигуна та свист вітру, — термін окупності першої черги інфраструктури становить...

— Марку, залиш свої цифри на секунду! — раптом вклинився Артур, який уже встиг відкрити фірмове відро з льодом і тепер з витонченістю столичного ресторатора розливав крижане просекко в кришталеві келихи. — Містер Кінг, ви маєте спробувати це! Локальне вино з виноградників, які обдуває той самий вітер, що зараз лоскоче ваші щоки. Це — смак вашої майбутньої інвестиції!

Артур протягнув келих американцю з такою щирою, чарівною посмішкою, що Кінг, який зазвичай не вживав алкоголь під час переговорів, на секунду завагався, а потім... узяв келих.

— Дякую, молодий чоловіче, — куточки губ Кінга вперше злегка здригнулися вгору. — А ви, я так розумію, відповідаєте тут за хаос?

— За емоційне позиціонування, сер! — гордо виправив його Артур, салютуючи своїм келихом.

Аліна, скориставшись моментом, підсунулася ближче до Кінга з планшетом, де відкрила яскраві 3D-візуалізації майбутнього івенту. Вона почала розповідати про зонування, про використання локальних матеріалів та про те, як вечірнє світло буде грати на скляних терасах вілли. Вона говорила пристрасно, легко, з тією особливою творчою іскрою, яка завжди змушувала людей вірити її ідеям.

Марк дивився на неї й відчував, як у його грудях піднімається дивна суміш гордості та... хвилювання. Вони працювали на контрасті: його сувора логіка та її безмежна уява створювали ідеальний баланс, який американці, схоже, починали оцінювати.

Катер різко підстрибнув на великій хвилі від яхти, що проходила повз.

Всі на борту дружно хитнулися. Аліна, яка стояла напівсили, не втримала рівновагу й з тихим вигуком полетіла вбік. Марк зреагував миттєво — він кинув ноутбук на сидіння і в останню секунду перехопив її за талію, притискаючи до себе.

Вони опинилися настільки близько, що Марк чітко відчув, як шалено б'ється її серце, а її тепле дихання торкнулося його шиї. Аліна судорожно вчепилася пальцями в його синю сорочку-поло. Протягом кількох секунд світ навколо них — з американськими інвесторами, Артуром, морем та мільйонними контрактами — просто перестав існувати. На них дивилися лише двоє аналітиків з делегації, але героям було байдуже.