Розділ 3. Пляжний етикет і зона підвищеного тиску

Справжній кризовий менеджер ніколи не припускається однієї помилки двічі. Після ранкового інциденту з кактусом та кавою Марк Левицький провів експрес-аналіз ризиків і повністю оновив тактику. Білий халат із ганебною коричневою плямою був зданий у пральню, пальці перевірені на наявність колючок, а в планер внесено новий пункт: 10:00–12:00 — Пасивна таласотерапія. Приватна зона пляжу. Повна ізоляція.

Пляж готелю «Villa di Sole» являв собою висічену в скелі терасу, до якої вів затишний ліфт прямо з житлових поверхів. Усього десять шезлонгів, розташованих на солідній відстані один від одного, білосніжні парасолі та сходи з нержавіючої сталі, що спускалися прямо в кришталеву, глибоку воду Тірренського моря. Тут не було пологого берега з піском, де зазвичай бігають галасливі діти, що робило це місце ідеальним бункером.

Марк прибув рівно о десятій. На ньому були ідеально підібрані темно-сині плавальні шорти, дзеркальні сонцезахисні окуляри преміум-бренду та тонкий шар захисного крему з SPF-50, нанесений математично рівномірно. Він зайняв найкраще місце в першому ряду, розгорнув важкий рушник без жодної складки і відкрив товсту книгу з поведінкової економіки англійською мовою. Стратегія була бездоганною: демонстрація абсолютної недосяжності, холодного інтелекту та повного ігнорування будь-яких зовнішніх подразників.

Перші двадцять хвилин пройшли ідеально. Марк занурився в аналіз теорії ігор, легкий морський бриз приємно охолоджував шкіру, а шелест хвиль створював правильний білий шум. Він майже повірив, що ранковий вибух хаосу залишився далеко на балконі.

Аж раптом тихий скрип металевих дверей ліфта розірвав пляжну ідилію. Потім пролунав дивний, шарудіючий і ритмічний звук, схожий на те, ніби хтось намагається протягнути крізь вузький коридор гігантський пакет із сухими чипсами.

Марк не підняв голови. Він навіть не поворухнувся. Лише міцніше стиснув пальцями палітурку книги. Але його боковий зір — цей зрадницький інструмент еволюції — зафіксував появу об'єкта, який за всіма законами природи не міг існувати в радіусі елітного бутик-готелю.

Аліна не просто прийшла на пляж. Вона здійснила тактичне десантування творчої індивідуальності. На ній був ефектний суцільний купальник кольору стиглої фуксії, що ідеально підкреслював її тонку талію та стрункі ноги, а на голові височів солом'яний капелюх із такими величезними крисами, що вони могли б забезпечити затінком невелике придорожнє кафе. На плечі в неї висіла величезна плетена сумка, з якої стирчали три види сонцезахисних спреїв, два глянцевих журнали, пляшка мінералки, навушники та напівпорожня пачка місцевих сухариків.

Проте головним ударом по психіці Марка став об'єкт, який Аліна з усього розмаху тримала обома руками попереду себе. Це був величезний, надутий до дзвінкого тріску рожевий матрац у формі гігантського фламінго. Птах мав довжелезну шию, кричущий чорний дзьоб і крила такого розмаху, що авіакомпанія Ryanair точно зажадала б за нього доплату як за надгабаритний багаж.

— Посунься, пташко, ми входимо в повітряний простір! — голосно пробурмотіла Аліна сама до себе, намагаючись впоратися з раптовим поривом вітру, який підхопив фламінго і повернув його прямо в обличчя літньому німецькому професору, що відпочивав на третьому шезлонгу. — Ой, вибачте, синьйоре! Екск'юз мі! Це не я, це аеродинаміка!

Німець щось невдоволено пробурчав, ховаючись за своєю газетою, а Аліна, весело шмигнувши носом, упевнено попрямувала... ну звісно ж, прямо до єдиного вільного шезлонга, який за чистою випадковістю (чи іронією долі) стояв рівно в метрі праворуч від Марка.

— Яка зустріч! — голосно й максимально життєрадісно вигукнула вона, з гуркотом кидаючи свою плетену сумку на дерев'яний настил. — Містер Економіка в природному середовищі існування! А я думаю, куди зникла вся серйозність цього готелю? Виявляється, вона акуратно розмазана по першому шезлонгу.

Марк повільно, з підкресленим спокоєм опустив книгу на коліна, але окуляри знімати не став. Дзеркальне покриття надійно приховувало його погляд, у якому зараз читалося чітке бажання викликати берегову охорону.

— Аліно, це приватний пляж для релаксації, — вимовив він своїм найкращим лекторським тоном, від якого у студентів фінансової академії зазвичай хололи ноги. — Тут існує певний пляжний етикет. Він включає в себе повагу до особистого простору інших гостей та... відсутність надувного зоопарку в зоні видимості. Що це за монстр?

— Це не монстр, це Філіп! — ображено заявила вона, намагаючись прилаштувати величезного рожевого птаха на свій шезлонг. Проте фламінго категорично не бажав підкорятися законам геометрії: його довга шия постійно падала вперед, а пишна задня частина перекривала сонце сусідньому місцю. — І він — мій головний компаньйон для запливів. Я, між іншим, купила його в сувенірній крамниці біля ліфта за шалені гроші, бо місцевий портьє сказав, що без матраца в цьому готелі плавають тільки нудні аудитори.

— Портьє просто хотів позбутися неліквідного товару, який займав місце на складі, — сухо констатував Марк, повертаючись до своєї книги. — Раджу тобі прив'язати твого Філіпа до поруччя, бо якщо підніметься вітер, він виконає свій перший і останній політ у бік Неаполя. Разом із твоїм капелюхом.

— Не каркай, Левицький. Усе під контролем.

Проте «контроль» у всесвіті Аліни тривав рівно три хвилини. Вона активно почала облаштовувати свій пляжний табір. Спочатку вона вирішила скористатися сонцезахисним спреєм. Замість того, щоб нанести його акуратно, Аліна влаштувала справжню хімічну атаку: хмара ароматної кокосової олії підхопив морський бриз і з точністю до міліметра доніс до Марка. Його бездоганні дзеркальні окуляри миттєво покрилися дрібною, жирною сіткою тропічного аромату, а сторінка книги про поведінкову економіку отримала автентичний блиск.

Марк глибоко вдихнув через ніс. Потім зняв окуляри, дістав спеціальну серветку з мікрофібри і почав повільно, з виразним мовчазним докором протирати скло.