6. Розділ, в якому Ханна спілкується

Дядько повернувся вже ввечері, Соєр біг за ним, щось вигукуючи, і, здається, обидва перебували в поганому настрої. Я порадувалась за них: добре ж, коли люди отримують новий і корисний життєвий досвід. А подібних дрібниць — більших чи дрібніших — попереду чекало чимало. Керувати маєтком — це завжди бути напоготові. Скільки не намагайся, а всіх проблем не передбачити. І добре, що Михал — середніх розмірів маєток. У Східній вісі землевласників чимало, вона вся викреслена межами.

Але на цьому хороші новини закінчувалися: вечеря очікувалась напружена, разом з дядьком приїхав і мій наречений номер один. Я скривилася, коли Саве повідомила це мені. І так із приїздом дядька мені довелося дістати з гардеробу зайві сукні, а тут ще й чужі в хаті. Батько дозволяв мені ходити так, як подобається чи зручно, якщо це, звичайно, не порушувало норм пристойності. Мій одяг весь був пошитий з гарних якісних тканин та мав закриті фасони. Порівну нижніх спідниць та штанів, верхніх щільних тунік та напівпрозорих та легких нижніх, черевиків на грубій підошві, зручних для ходьби, та тонких, майже ганчіркових туфельок без підборів. Напевно, якби я мала бажання і захоплювалася фасонами та модою, то гардероб у мене був би більше вдвічі і зовсім іншим. Як у Аліки.

Вона з'явилася у супроводі двох служниць, щоб подбати про мій зовнішній вигляд. Навіть сукні свої принесла на випадок, якщо в мене не знайдеться пристойної.

Чесно кажучи, нових вбрань у мене справді не було. За три роки я собі якщо що й купувала, то переважно книги. Одяг був не у пріоритеті. Але, благо, зріст у мене вже не змінювався, а про решту могли подбати про талановиті руки швачки.

— Так уже не носять, — морщила ніс Аліка, розглядаючи тришарову сукню з накидкою — широкі рукави, довгий багатобарвний поділ, майже прихована шия і кисті рук. — Зараз у моді квадратний виріз і вузькі рукави, а ще щоб верхня сукня була із щільної розшитої тканини і закінчувалася на лікоть вище за інші.

Мені загалом було байдуже, я тільки кивнула. Аліка звісно на мене подивилася з роздратуванням, але потім заспокоїлася: все одно часу не було на якісь серйозні зміни мого гардеробу.

— І прикраси сюди не підійдуть, — страждала вона. Ще б пак — шия закрита, намистом не прикрасиш, комір вузенький, довгі сережки теж не підійдуть. А розпустити волосся не можна, до вечері потрібно було спускатися з акуратною зачіскою. Про це я згадала тільки тоді, коли Аліка розсипала на столику шпильки з різними прикрасами. У мене такі теж були десь, але де само, я не пам'ятала. Навіщо мені зачіски, якщо я сама однісінька в маєтку залишилася. А якщо до сусідів і їздила, то тільки в обідню пору і з ділових питань.

Як результат на вечерю ми трохи запізнилися. За нами зайшла Соліра, і я навіть трохи позаздрила їй. Керам її віку дозволялося не мучити себе і просто заплести косу.

— Ти дика, — прошипіла мені Аліка.

— А ти старомодна, — не лишилася я в боргу. Мій натяк був на те, що в Південній вісі та й у Західній теж давно не дотримувалися подібних церемоній. Напевно, вся річ у тому, що там землевласників було набагато менше, а частина земель належала короні. Тому кери там спокійно, без зайвих криків брали в оренду місця та земельні ділянки та відкривали свою справу — чи то торгівлею займались, чи то виробництвом. Коли в тебе на плечах немає маєтку, напевно, простіше забувати традиції та звичаї, особливо найнезручніші з них.

Ось, наприклад, цей договірний шлюб…

Двері в їдальню відчинилися, і я увійшла слідом за Алікою, намагаючись утримувати на губах посмішку. Кілька годин постраждати — і я вільна. Зараз я почувала себе набагато вільніше. Кільце на пальці у мене було і підпис на документах стояв. Залишилося тільки до нареченого дістатися.

Імріко вже був тут, про щось розмовляв із Соєром, і ці двоє по-товариськи усміхалися. Груди Мирни, було б простіше, не знайди вони спільної мови! Завжди можна розірвати договірний шлюб, якщо обидві сторони незгодні. Або якщо виконані умови для розірвання.

Наприклад, у договорі Ларко умовою була добровільність. Тобто наречена могла й відмовитися: не сподобався наречений, не так подивилася в її бік свекруха, протяги в кімнаті тощо.

І ще нюанс — договір Ларко передбачав угоду між ним та мною, а не між родами Михалько та Ларко.

— А, Ханно, давно не бачилися, — махнув рукою Імріко. Тельбін Імріко — четвертий син, мій ровесник і недруг мого дитинства. Нас намагалися зробити друзями, примусити гратися разом кілька разів, особливо на святах, коли окружні кери збиралися у когось в гостях. Але саме Тельбін викликав у мене стійку ворожість, а тепер дядько заради власної вигоди уклав між нами договір.

Точніше, не між нами, а між родами Михалько та Імріко.

— І була б моя воля, не бачились ще довше, — з люб'язною усмішкою відповіла я, не звертаючи уваги на шипіння Аліки у себе за спиною. Так, на її думку кера має бути покірною і милою. Хм-м, якось потім і не з Імріко.

— Тепер у нас буде дуже багато зустрічей, — він простягнув мені руку, ніби пропонуючи взятися за неї і стати поряд з ним. Я здивовано подивилася на Імріко, на його руку і посміхнулася. Очі Імріко потемніли від невдоволення, він кинув швидкий погляд у бік дядька, дядько теж не зрадів і поглянув на свою дружину. Аліка ще раз зашипіла на мене. А я... А я не змогла стримати сміху. Хіба що прикрила рота, щоб не так очевидно було.

— Що ж, ще встигнеться, — скрипнувши зубами, промовив Тельбін і попрямував до дядька.