5. Розділ, в якому Ханна змінює статус

Дістатися своїх кімнат вдалося тільки по обіді. Руки на той час трохи ломило від незвичної роботи. Ні, я знала, що прибирання не таке й легке, як здається, але чекала від себе кращих результатів. Адже я з дитинства не сиділа на місці — і верхова їзда, і прогулянки околицями пішки, за батьком бігала, у спекотну погоду навіть у ставку плавала — але так, щоб ніхто не бачив, а потім книжки вже носила. Не настільки я і ніжна! З витривалістю у мене все було гаразд.

Та виявилося, що цього недостатньо — і махати туди-сюди руками здається легким заняттям лише перші півгодини. А далі і помахи стали рідшими, і швидкість суттєво впала. Але з мене не сміялися, навіть похвалили, мовляв, тиждень щоденних тренувань — і стане легше.

Загалом це виявився корисний досвід. Коли батько казав, що ми багато чого не розуміємо і не зрозуміємо, поки не випробуємо це на собі, я й подумати не могла, що навіть у таких дрібницях могла б помилитися.

— Керо, як все пройшло? — прошепотіла мені Саве.

Я у відповідь кивнула і відразу ж пірнула у ванну — туди навіть Аліка не посміє вдертися, не те що дядько. Лист довелося відкласти, спочатку варто було прибрати всі сліди — віддати форму служниці, змити фарбу з обличчя. Але погляд постійно повертався до товстого конверта. І нарешті я взяла його до рук.

Спочатку розігнула і розправила, потім потягнула запаяний смужкою воску кінець конверта і, клацнувши, він на диво швидко розкрився. Я полізла всередину рукою і, верескнувши, тієї ж миті відкинула конверт убік. Мене щось вкусило! І щось вилетіло з конверта! Я швидко замахала руками в повітрі, відкидаючи кусачу дрібнечу, намагаючись захистити хоча б обличчя, а у ванну вже стукалася Саве.

Але раптом усе припинилося.

Я спіткнулася, натрапила на стіну, швидко обмацала себе руками, поворушила волосся, струсила одяг — чи не залишилося чогось із крилами на мені. А потім обережно розплющила очі і озирнулася.

— Керо! Керо! — кричала Саве, стукаючи у двері. Я зробила кілька кроків убік і клацнула замком, впускаючи служницю. Але жестом зупинила її.

— Стривай, все нормально.

— Милість Мирни, ваше обличчя, керо! І руки!

Я зиркнула на вузьку смугу дзеркала і скривилася — на обличчі виднілися червоні крапочки, на руках їх було більше. А винуватцями виявилися зовсім крихітні сірі метелики, їхні тільця валялися на підлозі, залишки пилку покривали мої руки.

— Вони десь тут? — Саве оглянула купальню і схопилася за рушник.

— Не думаю, дивися, — я вказала на невелике віконце під стелею, удень воно було відкрито для провітрювання кімнати, ось туди рій і вилетів. І як тільки помістився у конверті? Як я не помітила? Та й взагалі навіщо надсилати метеликів, які кусаються, майбутній нареченій?

— Може, лист підробка? — Саве принесла мені палицю, щоб я підняла нею конверт.

— Не схоже, — я поворушила конверт, але звідти нічого не вилетіло. Тоді я обережно підняла його і витрусила на підлогу складені аркуші паперу та обручку. Кільце зі брязкотом підскочило на плитках підлоги і поскакало у бік купальні.

— Сідниці Керта! — з криком я кинулася його ловити, бо раптом на зло мені закотитися в зливну трубу. Саве пробурчала щось про те, що керам не варто згадувати сідниці, нехай це і було про зад самого Керта. Але мене більше цікавило спіймане кільце — просте, біле, ніби виточене з кістки, зсередини тонка робота — викреслене ім'я нареченого: Корвінус В. Ларко.

— Що робитимете, керо? — видихнула Саве. А я рішуче одягла кільце на середній палець — і, на мій подив, воно досить комфортне сіло, не холодило шкіру, не заважало пальцям. Раз — і вже наречена. Навіть дивне таке відчуття охопило мене, що нібито все відбувалося не зі мною. Але такі думки — приємна обманка, не більше.

— Ось і все, — посміхнулася я і взялася за папери. — А тепер прочитаємо, що мені майбутній чоловік пише.

Найбільше документ, який потрапив мені до рук, нагадував стандартну угоду про надання послуг. Михал такі укладав, коли настав час стригти овець. Тоді запрошували фахівців — лікарів, які доглядають тварин. Що потрібно, що не потрібно, за що гроші платитимуть.

От і обіцяли мені — тобто будь-якій нареченій Ларко — всі блага Карменгора, статус, грошове утримання, окреме крило, столичну нерухомість, різних сутностей на першу вимогу та багато іншого. А у відповідь від мене чи не від мене вимагалося — носа у справи чоловіка не пхати, нікуди без попередження не виїжджати і по вежі Ларко після заходу сонця не ходити. Миленько.

Навпроти пункту «діти» значилося «за згодою сторін». Я навіть видихнула з відвертим полегшенням. Читала, що у договірних шлюбах інколи були вимоги народити спадкоємця, а то й кількох, ще й терміни деякі особливо розумні наречені вказували. Невідомо, звичайно, що точно малося на увазі, але особисто я ні процес створення дитини, ні самої дитини поки що погоджувати не збиралася.

— …Які діти в маєтку, яким вільно пересуватися не можна? — буркнула я, дивлячись на обручку нареченої. Я була вдячна батькові, що мені дозволялося з дитинства пізнавати цей світ вільно. Ходити, де хочеться, робити, що хочеться. Звичайно, він або Саве доглядали за мною, але заборон було набагато менше, ніж дозволеного. І своїм можливим дітям я хотіла саме цього.

Я ще раз глянула на скупі рядки договору і зітхнула. Не найгірший варіант, все чесно викладено. І краще вже так, ніж мене хотіли б обдурити гарними словами. Договоритись я зможу, а становище майбутнього чоловіка застосую, щоб знайти батька та врятувати Михал. А далі... Загадувати так далеко не мало сенсу, адже я цього Ларко в очі не бачила. До того ж наречена — ще не дружина.