Пастка Бажань 17 глава

Естерія знову сиділа у своїй кімнаті, схиляючись над паперами, які Віель доручила їй переглянути. Свічка майже догоріла, але вона вперто продовжувала працювати, намагаючись уникати думок про останню зустріч із Раелем. Його слова, його погляд — усе це билося в її голові, змушуючи відчувати дивну суміш страху та туги.

Раель, тим часом, стояв у своєму кабінеті. Він дивився на темний краєвид за вікном, тримаючи в руках келих вина, але не пив. Його думки були лише про неї — про Естерію, яка чимось полонила його, але водночас тікала від нього, як тінь. Він відчував, як залежність від неї зростає, і це його лякало. “Чому я не можу просто залишити її? Чому вона повинна бути поруч?” — думав він, нервово стискаючи келих.

Наступного ранку, коли Естерія спустилася вниз, щоб віднести документи Віель, вона відчула чийсь погляд. Він був пекучим, настирливим. Обернувшись, вона побачила Раеля, який стояв у кінці коридору, схрестивши руки на грудях. Його обличчя було непроникним, але очі видавали бурю всередині.

— Ти уникаєш мене, — тихо сказав він, підходячи ближче.

Естерія зупинилася, притиснувши до грудей папери.

— Я виконую свою роботу, — відповіла вона, намагаючись зберігати спокій.

— Ти боїшся мене? — Раель нахилив голову, ніби хотів прочитати її думки. — Бо якщо так, я би хотів знати, чому.

Вона мовчала, намагаючись знайти правильні слова. Замість цього її погляд впав на шрам на його руці, який вона раніше не помічала. Він виглядав старим, але викликав дивну тривогу.

— Що тобі потрібно від мене, Раелю? — нарешті запитала вона.

Він посміхнувся, але в цій посмішці не було тепла.

— Я ще не знаю. Але я зрозумів одне: чим більше ти намагаєшся віддалитися, тим більше мене це притягує.

Естерія відчула, як холод пробігає по її спині. Її страх не був безпідставним — Раель був небезпечним не лише для неї, а й для себе самого. Його погляди, дії, бажання — усе це ставало неконтрольованим. Але як уникнути того, що вже заволоділо її світом? Раель стояв поруч, чув її подих і калатання серця. Він не міг пропустити жодної незначної спроби втечі. Вони розминулися лише тоді, коли він обернувся, а вона зникла, наче тінь.
 

Того ж дня Віель увійшла до кімнати Естерії, вловивши її пригнічений стан.

— Що сталося? — суворо запитала вона, сідаючи поруч.

Естерія довго мовчала, перш ніж зважилася сказати:

— Він не залишить мене в спокої, Віель. Я це знаю.

Віель напружилася. Її очі звузилися, і вона поклала руку на плече сестри.

— Тоді я знайду спосіб, щоб він залишив. Ти лише довірся мені.

Естерія хотіла вірити в ці слова, але серце підказувало, що віддалитися від Раеля буде складніше, ніж вони думали. Їхня історія вже почала набирати обертів, і зупинити цей рух було майже неможливо.

— Але як? Як ти можеш говорити, що зможеш забрати його від мене?! — з відчаєм вигукнула вона.

— Естерія, пам’ятай наші правила. Як правила є у нас, куртизанок, так і в тих, хто відвідує наш заклад. Їх теж зобов’язують межі.

Слова Віель звучали впевнено, але Естерія бачила тривогу в її очах. Вони обидві розуміли, що Раель не був тим, хто дотримувався меж.