поверненя додому 16 глава

Коли Віель і Естерія зустрілись у коридорі, вони обмінялись лише кількома поглядами, відчуваючи між собою мовчазне розуміння. Між ними не було потреби в зайвих словах: кожна з них відчувала атмосферу того, що сталося за лаштунками балу. Віель йшла трохи попереду, неохоче заглядаючи в очі сестри, і з кожним кроком її серце все сильніше билося, наче відлунням в її грудях.

— Як ти провела час? — запитала Естерія, намагаючись здогадатися, чому Віель так мовчить, хоча сама була в захваті від вражень від вечора. — Ти виглядала так, ніби все це тобі теж сподобалося.

Віель на мить затримала погляд на її обличчі, а потім кивнула, намагаючись приховати внутрішнє хвилювання.

— Та… — відповіла вона, її голос здавався тихим і трохи невпевненим. — Все було дуже цікаво, але… 

Естерія не помітила її вагань, весь час, поки вони йшли до карети, вона ділилася своїми емоціями:

— Я навіть не могла уявити, що танці з ними будуть такими захоплюючими! Мені сподобалося… фіолетовий хлопець — просто чудовий! Він і справді змусив мене забути про все навколо.

Віель почувши це, відчула, як у неї під вустами розцвіла мимовільна посмішка, але в той самий час її серце відгукувалось дивним хвилюванням. Вона знала, що Естерія не відчула того ж, що відчувала вона сама, але все одно не могла контролювати свої емоції. Її обличчя стало трохи червоним, а серце билося швидше, коли згадала про Габріеля, про те, як він тримав її так близько до себе, ніби цей момент тривав вічно.

— Ти… ти не розповідаєш все, Естеріє, — прошепотіла Віель, намагаючись тримати себе в руках, але її голос був все ж затриманим, з м’яким тремтінням. — Я знаю, що ти не залишила їх без уваги.

Естерія здивовано повернула голову до сестри, і тільки зараз помітила той легкий рум’янець на її щоках. Вона підняла брови, трохи здивована її словами.

— Ну… а ти? — запитала вона з усмішкою. — Ти така мовчазна після того, як побувала в його обіймах.

Віель на мить затримала погляд, важко ковтнувши, не знаючи, як відповісти. Вона лише знизила плечима, намагаючись приховати внутрішню боротьбу, яка розгорялася в її серці:

— Це не так, як ти думаєш… все це було для роботи, для місії.

Вона помітила, як у кареті застигла тиша, а коли двері за ними зачинились, вона нарешті дозволила собі глибоко вдихнути, сховавши погляд у вікні.
 

— Віель, невже все було так погано? — запитала Естерія, помітивши, як її сестра раптом замовкла. Вона підняла брови, з цікавістю дивлячись на Віель, яка була явно не готова до таких питань.

— Не правда! — майже вибухнула Віель, її голос був настільки сильним, що навіть карета трохи затремтіла від її емоцій. Вона одразу почала виправдовуватись, намагаючись приховати свої справжні почуття. — Все було чудово! Я тобі кажу! Просто… просто не так, як ти думаєш.

Але Естерія, знаючи свою сестру як ніхто інший, не могла не помітити, що Віель ще більше почала червоніти, і її слова ставали все менш переконливими. Естерія відчула момент слабкості і вирішила трохи пожартувати.

— Ой, вперше запрошують танцювати? А не зразу до діла? — хитро хікнула Естерія, роблячи вигляд, що абсолютно не розуміє, про що йде мова. Вона злегка нахилила голову, намагаючись виглядати максимально невинно.

Віель, почувши ці слова, застигла на місці. Її обличчя стало яскраво червоним, і вона моментально нахмурилася, здавалося, що її терпіння ось-ось лусне. Вона була в такому ступорі, що майже забула, де знаходиться, і з усієї сили спробувала підняти руку, ніби щоб відповісти Естерії — чи то болісно, чи то жартома.

— Не смій так говорити! — гукнула вона, і в її голосі можна було почути легкий погрозливий тон. — Я тобі покажу, хто там до кого "до діла"! 

Але Естерія, бачачи цей вираз на обличчі Віель, не втрималася від сміху. Вона засміялася так голосно, що навіть карета здригнулася, а Віель, не витримавши, весело вдарила її по плечу, хоча це був швидше жарт, ніж серйозна образа.

— Ой, вибач, вибач! Ти ж знаєш, я не могла не пожартувати! — сказала Естерія, а в її очах з’явилася іскорка радості від того, як вдається трохи розрядити атмосферу після всіх тих емоційних переживань.

Віель відвернулася до вікна, намагаючись заспокоїтися, хоча її червоне обличчя все ще не покидало. Вона знала, що сестра тільки намагається її розвеселити, але в той же час не могла втриматися від того, щоб не почервоніти ще більше.

— Більше не смій так говорити, — буркнула Віель, а в її голосі вже не було того сильного напруження. Її серце бився швидше, але тепер, здається, через щось зовсім інше.

Естерія ж з задоволенням насолоджувалась моментом, знаючи, що вони все-таки стали ближчими, і тепер могли трохи посміятися навіть в таких ситуаціях.
 

Коли карета нарешті зупинилася біля їхнього дому в кварталі, Віель вийшла першою, спішно поправивши сукню, і ступила до великого холу. Вона не зразу пішла до своїх звичних занять, а замість цього, без сил і з головою вражена всім, що сталося, попрямувала до своєї кімнати.

Там, в тиші і темряві, де тільки м'яке світло ліхтарів пробивалося через вікно, вона сіла на ліжко і повільно оглянула навколишню обстановку. Але її думки були вже далеко звідси. Віель знову подумки повернулася до того чарівного незнайомця — того, хто цілував їй руки так, як ніхто ніколи не робив. Того, хто був вишукано лагідним, і водночас, здавалось, впевнено тримався, зберігаючи таємничість. Його погляд… цей погляд… вона все ще відчувала його тепло на своїй шкірі.

"Чому його очі мене так полонили?" — думала Віель, лежачи, з обличчям до подушки. В її серце було щось таке, що раніше вона не відчувала, якісь невідомі емоції, які, здається, проникали в кожну клітину її тіла. Віель стиснула руки в кулаки, намагаючись не роздумувати більше про це. Але кожен момент з ним, кожне слово, кожен рух не давав їй спокою.

Їй здалося, що вона ще могла відчути тепло його рук на своїй шкірі, чітко пригадуючи, як м'яко він торкався її пальців, коли поцілував їх. Її серце билося так сильно, наче хотіло вирватися з грудей. Віель закрила очі, намагаючись заспокоїтись, але відчуття, що вона залишила в його присутності частинку себе, не відпускало.