завершення танцю 14 глава

Зала наповнилася м’яким світлом і відблиском коштовностей, коли годинник підійшов до дванадцятої ночі. Момент істини, заради якого прийшли Естерія, Віель і Люсія, вже був близько. Естерія, в чорній масці з делікатними візерунками, відчула, як до неї підходить хлопець із сріблястим волоссям. Він був незвичайно привабливий, його постать випромінювала витонченість і якусь невловиму аристократичну холодність. Його чорна, заворожуюча маска обрамляла обличчя, а фіолетові очі, глибокі, мов нічне небо, притягували погляд. Він усміхнувся і, злегка схилившись, простягнув їй руку.

— Пані, чи дозволите мені танець? — запитав він м’яким голосом, який звучав майже як музика.

Естерія на мить затримала погляд на його очах, немов оцінюючи. Її трохи збентежила невловима загадковість у його погляді, але вона все ж прийняла його запрошення, вклавши свою руку в його. 

— Ви дуже ввічливий, сер, — відповіла вона, посміхаючись, але тримаючи певну відстань у своєму тоні.

Він усміхнувся ширше.

— Який би я був джентльмен, якби не міг оцінити таку чарівну співрозмовницю?

Тим часом Віель підходив до високого хлопця з густим, насичено-коричневим волоссям. Його світлі карі очі уважно вивчали її обличчя через маску. Він м’яко вклонився, і Віель одразу ж відчула його теплу, дружню енергію.

— Дозвольте мені супроводити вас на танець, панно, — промовив він, трохи нахилившись, але з чарівним блиском в очах. — Здається, що в цьому залі ви наче діамант серед звичайних каменів.
 

Естерія і Філіп завершили танець, музика повільно затихла, і вони зупинилися в центрі зали, обмінявшись легкими усмішками. Філіп, тримаючи її руку, трохи нахилився і подякував:

— Це був прекрасний танець, панно. Ваша легкість і витонченість — просто диво.

Естерія трохи зашарілася і відповіла, намагаючись приховати емоції:

— Ви були чудовим партнером, сере. Це я вам вдячна за чудовий вечір.

В цей час Віель і Габріель теж завершили свій танець. Габріель, з витонченим рухом, поцілував її руку.

— Панно, ви зробили цей вечір незабутнім. Дякую вам за цю честь, — сказав він, дивлячись на неї так, ніби навколо більше не було нікого.

Віель ледь усміхнулася, не зводячи з нього погляду.

— Це вам дякую, мій добрий кавалере, за приємну компанію.

Обоє чоловіків не поспішали відпускати своїх партнерок, і незабаром Естерія та Віель, ведучи їх крізь вузькі коридори маєтку, зникли в кімнатах разом зі своїми супутниками, залишивши танцювальну залу за собою. 

Раель, який не міг відірвати очей від Естерії і бачив, як вона зникала з іншим чоловіком, відчув, як щось всередині нього розпадається на частини. Його серце билося важко, а злість, що накопичувалася в ньому, перетворювалася на нестерпне відчуття люті. Не витримавши, він повернувся і побачив поруч Люсію, яка зухвало усміхалася, спостерігаючи за його реакцією.

Раель, здавалося, не звертаючи уваги на її усмішку, різко взяв її за руку, майже витягнув її із залу. Люсія, хоч і здивувалася, підкорилася, насолоджуючись його невгамовною ревністю, яку відчувала на собі.

— Ходімо, — лише тихо прошипів він, а Люсія із задоволенням стежила за його збуреними емоціями, мовчки йдучи поруч.

Інші гості, бачачи цю сцену, продовжували розходитися по кімнатах, прикриваючи обличчя масками, забираючи з собою свої власні секрети ночі.

— Ви лестите мені, — з посмішкою відповіла Віель, приймаючи його руку. — Але, здається, саме ви чудово знаєте, як поводитися з коштовностями.

Габріель м’яко засміявся, їхні руки з’єдналися, і вони злилися в ритмі танцю.

Тим часом Філіп із вдячною посмішкою вів Естерію по залі, не спускаючи з неї очей. Його голос злегка знизився, додаючи інтриги в їхню розмову.

— Я нечасто зустрічаю таких, як ви, панно. Ваш погляд має якусь невловиму таємницю. Скажіть, чи випадково я маю честь бути першим у цю ніч?

Естерія усміхнулася, спостерігаючи за його реакцією.

— Ви перший, хто наважився запитати, — відповіла вона, трохи нахиливши голову, але продовжуючи зберігати дистанцію в тоні. — Хоча, думаю, що в цій залі знайдеться чимало тих, хто не відчуває нестачі в сміливості.

Філіп тихо засміявся, і цей звук нагадав їй про щось знайоме і водночас незвичайне.

— Можливо, панно, але не кожен має можливість зустріти когось настільки ж інтригуючого.

В цей час Віель і Габріель танцювали поруч. Він тримав її з обережною ввічливістю, але з теплом, що відчувалося навіть крізь натовп.

— У вашому погляді є щось особливе, — сказав Габріель, дивлячись прямо у її очі. — Чи можу я припустити, що вас обтяжує тягар таємниць?

Віель посміхнулася, злегка скривившись від його спостережливості.

— Ми всі маємо таємниці, пане, але іноді краще залишити їх нерозкритими, — відповіла вона, поглядом ніби огортаючи його словами. — А у вашому погляді, бачу, теж є щось непомітне. Ви не здаєтеся таким простим, як здається.

Габріель усміхнувся, але промовчав, залишивши це в загадці.

Неподалік у кутку бальної зали Раель, побачивши, як Естерія танцює з Філіпом, відчув, як його серце застигає. Його очі, що горіли ревністю, не зводили з неї погляду, аж поки поруч не з’явилася Люсія. Вона підійшла до нього з упевненістю, і коли він хотів уже повернутися до спостереження за Естерією, Люсія м’яко повернула його обличчя до себе, торкнувшись його підборіддя.

— Раелю, ти ж тут не для неї, — промовила вона, схиляючись ближче, її голос звучав тихо і владно.

Раель відчув, як його серце обпеклося від її слів. Він зусиллям волі відвернув погляд від Естерії і спробував зосередитися на Люсії, але всередині він кипів від гніву і ревнощів.

— Я тут, де я хочу бути, — відповів він холодно, намагаючись тримати свої емоції під контролем.