сон 10 глава

Ранок пробудився ще похмурим, як і завжди після важкої ночі. Естерія вийшла з кімнати першою, накинувши маску, щоб приховати свої справжні емоції. Її серце билося швидко, адже вона знала, що побачить Раеля знову, але не могла дозволити собі залишатися біля нього довше.

Вийшовши у коридор, вона одразу побачила Віель, яка, як завжди, впевнено керувала процесом збору дівчат. Естерія підійшла до сестри, намагаючись стримати хвилювання, і тихо спитала:

— Всі готові? 

Віель кивнула, не зводячи очей із дівчат, які вже почали виходити з кімнат. 

— Майже. Перевірила всіх? — запитала вона, швидким поглядом оцінюючи сестру. 

Естерія кивнула, допомагаючи одній з дівчат накинути плащ і поправити волосся. Вона намагалася виглядати спокійною, але її очі все ще шукали того самого чоловіка в масці, який залишив її думки розбурханими. 

— Естеріє, не відволікайся, — злегка пожартувала Віель, помітивши сестрину відсутність у погляді. — Ми повинні виїхати до світанку.

Дівчата зібралися біля карет, і Естерія допомагала кожній з них сісти, намагаючись не зважати на свої внутрішні почуття. Вона знала, що це було неправильно — закохатися в чоловіка, якого вона майже не знала, але той короткий момент близькості залишив її з бажанням більше ніколи не відпускати його.

Нарешті всі зібралися, і Віель дала команду вирушати. Карети повільно рушили з місця, залишаючи позаду маєток, де лише кілька годин тому відбувалася вечірка. Естерія дивилася у вікно, а її думки весь час поверталися до Раеля, до його голосу і дотиків.

Естерія сиділа в кареті, опустивши голову, а її погляд ковзав по дорожньому полотну за вікном. Ніч була важкою, і втома взяла своє — повіки важко зімкнулися, і дівчина поринула в сон, що прийшов несподівано і обережно обійняв її свідомість.

Вона знову опинилася у великій кімнаті, наповненій м’яким світлом. Раель стояв за кілька кроків від неї, його погляд був ніжним і теплим, як і тієї ночі. Він повільно наближався, і серце Естерії завмерло, коли вона відчула, як він торкається її щоки. Її очі сяяли, а губи готові були промовити його ім’я, але слова не знайшли шляху.

Раель схилився до неї, його дихання торкнулося її шкіри, і вона відчула тепло його рук, що обіймали її. На мить все зупинилося, і в світі залишилися тільки вони двоє, їхні серця, що билися в унісон. Але раптово він відступив, і його погляд став іншим — холодним, віддаленим.

Естерія бачила, як він повільно віддаляється від неї, крок за кроком, його фігура зникала в тіні. Вона простягнула до нього руку, але він не повернувся. Він йшов до іншої жінки, яка стояла далеко позаду, її обличчя було приховане, але Естерія відчувала, що ця незнайомка забирає його від неї. Її серце стискалося від болю, і вона відчувала, як сльози збираються на очах.

— Раелю, — прошепотіла вона, але він не почув, навіть не обернувся. Його фігура зникла вдалині, залишаючи Естерію одну в порожній кімнаті, повній невимовного болю і втрати.

Вона різко прокинулася, різко вдихнувши повітря, і озирнулася навколо. Дівчата дрімали в кареті, поки карета м’яко рухалася вперед. Її серце все ще билося, наче вона намагалася втримати той мить близькості, яка виявилася лише ілюзією. Естерія витерла сльозу з куточка ока, намагаючись привести себе до тями, але цей сон залишив гіркий післясмак, наче попередження, що все це може бути простою мрією, яка зникає, щойно ти простягаєш до неї руку.