втеча 9 глава

Раель, тримаючи її за руку, повільно провів Естерію через вузький коридор, віддаляючи від шуму та натовпу, що зібрався на банкеті. Їхні пальці перепліталися, як ніби вони давно знали один одного, і коли вони дійшли до маленької кімнати з приглушеним світлом, він обережно зачинив двері за собою.

У приміщенні було затишно і тихо, лише чути було приглушені звуки музики десь здалеку. Естерія відчувала, як її серце билося швидше, коли Раель наблизився, його теплі руки торкнулися її талії, ніжно притягуючи її ближче. Вона зловила його погляд — пристрасний і глибокий, як тієї самої ночі, яку вона досі не могла забути.

— Ти знала, що це буде саме так? — прошепотів він, притиснувшись губами до її вуха, обіймаючи її ззаду. Його голос був глибоким, оксамитовим, і в ньому відчувалася нотка бажання.

— Так, — тихо відповіла Естерія, її голос ледь чутний, але сповнений спокою. Вона заплющила очі, насолоджуючись тим, як його дотики повільно ковзали по її тілу, повторюючи рухи, які були такими знайомими і бажаними.

Раель обійняв її ще міцніше, його руки досліджували кожен вигин її тіла, кожну лінію, ніби він прагнув знову відкрити для себе те, що вже знав. Він нахилився і поцілував її шию, обережно, але пристрасно, і Естерія не могла втриматися від тихого зітхання, що вирвалося з її губ.

— Я думав про тебе з тієї ночі, — прошепотів він, торкаючись її губами, немов боячись, що вона зникне, якщо він відпустить хоч на мить. — Ніхто інший не зміг змусити мене забути тебе.

Естерія підняла голову, її очі блищали від бажання і легкого здивування. Їй хотілося вірити, що його слова правдиві, і що ця ніч була для нього такою ж важливою, як і для неї.

— Я теж... не могла забути, — зізналася вона, і її голос був ледь чутним. Вона відчувала, як Раель притягує її до себе, його поцілунки ставали все гарячішими, а дотики — все впевненішими. Її руки повільно обхопили його шию, і вона знову втратила себе в цій близькості, яку так довго прагнула відчути.

У цій кімнаті час перестав існувати. Для Естерії було тільки його тепло, тільки його руки, що обіймали її, і тільки ці миті, які здавалися вічними. Вона відчувала себе бажаною, потрібною, і більше нічого не мало значення.
 

Коли радісні звуки ранку пробилися крізь завісу, Естерія повільно відкрила очі. Спочатку вона не могла зрозуміти, де знаходиться — кімната була напівтемною, лише легке світло проникало крізь щілини завіс. Поруч, на ліжку, лежав Раель, його волосся розсипалося по подушці, а обличчя було спокійним, як у дитини. Вона відчула, як серце закалатало в грудях, і раптом усвідомила: ніч, про яку вона мріяла, перетворилася на щось більше, ніж просто випадкову зустріч.

Але разом із цим прийшло й усвідомлення, що це не може тривати. Естерія знала, що закохується, і це почуття лякало її. Вона не могла дозволити собі цього — не в цьому світі, де кожен день була тільки грою, а почуття, як правило, ставали на заваді. Вона швидко скочила з ліжка, стараючись не зробити зайвих рухів, аби не розбудити його.

Шукаючи своє вбрання, вона відчула, як її охоплює тривога. Вона сподівалася, що зможе просто залишити цю ніч позаду, але думка про Раеля не давала їй спокою. Вона вбралася, намагаючись бути максимально тихою, але в той момент, коли вона почала відкривати двері, почула його голос:

— Куди ти йдеш? — запитав Раель, підводячись на лікоть і зосереджуючи свій погляд на ній.

Естерія завмерла, серце знову закалатало в грудях. Її рука зависла на ручці дверей, і вона повернулася до нього. Його очі, сповнені тихого подиву, шукали її погляду.

— Я… мені потрібно йти, — відповіла вона, стараючись звучати впевнено, але всередині її панікували емоції.

— Чому? — запитав він, його голос звучав м'яко, але з нотками непорозуміння. — Ми могли б провести ще трохи часу разом…

— Це не те, що ти думаєш, — вона швидко втратила слова. — Мені не слід було… не слід було це робити.

Раель встав з ліжка, підійшов до неї, зупинивши її рухи. Його руки обхопили її зап’ястя, і вона відчула, як тепло його дотиків проникає в її серце.

— Чому ти так хвилюєшся? — запитав він тихо, з ніжністю. — Ти не можеш просто піти. Я не можу тебе відпустити.

Естерія відвернула погляд, її серце розривалося між бажанням залишитися і страхом втратити контроль.

— Я… — почала вона, але слова застрягли в горлі. — Я не можу закохуватися. Це не для мене.

— І чому ж? — запитав він, дивлячись на неї з невимушеною настирливістю. — Хіба ми не можемо просто насолодитися моментом? Не думати про завтрашній день?

Естерія зробила глибокий вдих, намагаючись зібрати свої думки, але її емоції все ще металися, немов у буревії. Вона відвернулася від Раеля, її серце стискалося від неможливості залишитися. 

— Мені потрібно… — почала вона, але слова знову не слухалися. — Я повинна дивитися за дівчатами. Вони можуть натрапити на проблеми.

Вона швидко підхопила маску, яка лежала на столику, і наділа її, закриваючи частину свого обличчя. Це був її захист, те, що нагадувало їй про її справжню роль у цьому світі.

— Естерія… — почувся голос Раеля, але вона вже знову потрапила в свою рутину, відчуваючи, як холодний подих тривоги охоплює її. — Я не можу залишити їх самих. Час обслуговування закінчується, і хтось повинен їх забрати, коли вони будуть п’яні.

Вона не оберталася назад, коли відчинила двері і вибігла в коридор, залишаючи Раеля на самоті з його думками. Її серце билося в ритмі поспіху, а думки про нього все ще кружляли в її голові, як привиди минулої ночі. 

Коли вона опинилася в залі, де були інші дівчата, які святкували, радісно сміялися й обмінювалися жартами, Естерія відчула, як напруга в її тілі розслабилася. Вона знала, що це місце — її обов’язок, її роль. Вона підходила до дівчат, які вже не могли тримати себе на ногах, допомагаючи їм підвестися і відвести в їхні кімнати.

— Ходімо, подружки, — сказала вона, підтримуючи одну з них за плече. — Вам потрібно відпочити.