час разом 8 глава

Раель і Естерія повільно віддалялися від галасливого залу, де гучно лунала музика і веселився натовп. Вони вийшли на терасу, прикрашену м’якими ліхтариками, які надавали всьому примарного відтінку. Вечірнє повітря було прохолодним, і воно освіжало після задушливого приміщення. 

Раель не зводив очей з Естерії, ніби намагався зрозуміти кожен її рух, кожен вираз обличчя, прихований під маскою. Він зробив кілька кроків, зупинився біля поручнів тераси, і тихо промовив:

— Чи часто ви дозволяєте собі губитися в такій таємничій красі? — Він обернувся до неї, в його голосі відчувалася легка іронія, але і щире захоплення. 

Естерія посміхнулася і зробила крок вперед, так, щоб їхні обличчя опинилися зовсім близько. Її очі, приховані під маскою, спалахнули на мить, коли вона відповіла:

— А чи часто ви дозволяєте собі губитися в компанії незнайомок? — Її голос був тихим, але впевненим, ніби вона грала заздалегідь продуману роль.

Раель не зупинився на секунду. Він легко нахилився до неї ближче, його дихання теплим вітром торкнулося її обличчя.

— Тільки якщо ці незнайомки зачаровують мене настільки, що я не можу відірвати погляду, — прошепотів він. — А ви,точно та, кого я хочу бачити весь вечір. Можливо, навіть всю ніч.

Естерія знала, що він говорить те, що їй треба чути, але його слова все одно зачіпали щось всередині. Її серце прискорено билося, коли вона бачила, як його очі під маскою були прикути до неї, ніби нічого іншого у світі більше не існувало.

— Ви впевнені, що знаєте, чого хочете? — сказала вона, не відводячи очей. — Адже ніч може закінчитися несподівано. 

Раель всміхнувся, його усмішка була хитрою, але щирою.

— Іноді краще не знати, що буде далі, — сказав він, піднявши руку і ніжно торкнувшись її щоки. — Адже це робить кожен момент таким незабутнім. 

Естерія ледь відчутно затремтіла від його дотику, але стримала себе, зберігаючи грайливу маску на обличчі. Вона зробила крок назад, наче хоче збити з нього пильність.

— Ви граєте в небезпечну гру, — сказала вона тихо, відводячи погляд. — А такі ігри можуть мати несподівані наслідки.

Раель знову підійшов ближче, його очі блищали під світлом ліхтариків.

— Я готовий ризикувати, якщо це означає провести більше часу з вами, — відповів він, тепер уже без жодної іронії в голосі. — Чи не ви навчали мене, що іноді варто довіритися таємниці? 

Естерія завагалася. Щось у його словах, у його впевненості, змусило її замислитися. Її думки знову повернулися до тієї ночі, коли вона вперше побачила цього незнайомця. Їй хотілося дізнатися, ким він був насправді. І чи справді він був таким, яким здавався. 

— І що ж, ви шукаєте у цій таємниці? — нарешті спитала вона, повернувши до нього голову і зустрівши його погляд. — Може, просто ще одну ніч, яку забудете до ранку?

Раель зробив крок вперед і підняв руку, обережно знявши пасмо волосся, яке випало з-під її маски.

— А може, щось значно більше, ніж просто ніч, — прошепотів він, — можливо, щось таке, що змусить мене думати про це кожного ранку.

Її серце знову прискорено забилося, але вона змусила себе залишитися незворушною. Їй було цікаво, наскільки далеко зайде ця гра.

Раель ледь помітно підняв брови, його усмішка стала ширшою, і він нахилився ближче, щоб краще чути її шепіт. Вечірнє повітря навколо них здавалося тихішим, якби час завмер на мить, коли Естерія тихо прошепотіла:

— По-моєму, ми вже провели одну таку ніч, — вона ледве стримувала усмішку, граючи з ним у ту саму гру, що і він. Її голос був ніжним, але в ньому відчувалася прихована впевненість.

Раель м'яко посміхнувся у відповідь, його очі загорілися живим блиском, ніби вона підтвердила те, що він підозрював із самого початку.

— Можливо, так і було, — сказав він, його голос став глибшим, загадковішим. — Але цієї ночі я хочу, щоб ти запам'ятала все до найменшої дрібниці. Щоб ти згадувала кожен момент, коли прокидатимешся вранці. 

Естерія подивилася на нього, її погляд був одночасно зацікавленим і обережним. Вона відчувала, що Раель не був простим клієнтом, як інші. У ньому була якась магнетична сила, яка притягувала її, змушувала забути про все інше. Але вона розуміла, що ця гра небезпечна, і цієї ночі їй доведеться діяти обережно. 

— А ти впевнений, що хочеш, щоб я пам'ятала? — сказала вона, дивлячись йому прямо в очі, ледь посміхаючись. — Деякі речі краще залишити у темряві. 

Раель нахилився ближче, майже торкаючись її обличчя, і прошепотів:

— Може, саме це мене й приваблює. Невідомість, яка манить за собою. І таємниця, яку я хочу розгадати. 

Естерія відчула, як у неї захопило подих. Ця гра ставала все більш заплутаною, і, хоч вона знала, що повинна бути обережною, не могла позбутися бажання дізнатися, чим усе закінчиться.