правила ночі 5 глава

Наступного ранку Естерія прокинулася, коли перші промені сонця пробивалися крізь важкі штори її кімнати. Вона швидко встала з ліжка, відчуваючи легкий трепет у грудях — залишок снів, що змішалися зі спогадами про вчорашній вечір. Вмиваючись холодною водою, вона намагалася скинути з себе легкий туман думок, які вперто трималися в її голові.

Заспокоївши себе, Естерія вийшла з кімнати й рушила до дверей сестри. Постукала і, не чекаючи відповіді, обережно зазирнула всередину. Віель сиділа перед дзеркалом, розчісуючи волосся. На її обличчі був той самий спокійний вираз, але в очах ховалася якась напруга.

— Привіт, сестро, — Естерія усміхнулась і зайшла, закриваючи двері за собою. — Як минула ніч?

Віель кинула на неї швидкий погляд у дзеркало, відвівши пасмо волосся за вухо. Її усмішка була ледь помітна, натягнута, але достатньо переконлива, щоб приховати її справжні думки.

— Як завжди, — відказала вона, не припиняючи розчісувати. — Клієнти були задоволені. А ти чому так рано прокинулася?

Естерія сіла на край ліжка, дивлячись на сестру, і злегка закусила губу. У голові все ще виникав образ чоловіка в масці, якого вона зустріла минулої ночі. Чорні, як ніч, очі, що дивилися на неї крізь прорізи, залишили дивний слід у її пам'яті. Вона раптом відчула, як прискорюється її дихання, коли згадала ці миті.

— Вчора… Я знову бачила його, в сні — прошепотіла вона, злегка зніяковівши, наче боялася, що її мрії видадуться смішними. — Того чоловіка з маскою. Він виглядав так....

Віель застигла на мить, але потім легка усмішка з'явилася на її обличчі, і вона обернулася до сестри.

— Хіба? — промовила вона, трохи з інтересом, але без зайвих емоцій. — Ну, він тут не один такий… Може, це була просто випадковість.

Естерія знала, що сестра права, але відчуття, що цей чоловік не був звичайним відвідувачем, не полишало її. Вона знову відвернула погляд, погладжуючи ковдру пальцями, і запитала:

— Коли ми ще підемо в той готель? Ти обіцяла, що ми повернемося…

Віель на мить замовкла, пригадуючи вчорашній вечір і те, як Раель залишив її кімнату, все ще думаючи про Естерію. Її посмішка ледь помітно зів'яла, але вона швидко себе опанувала.

— Скоро, — сказала вона, обертаючись до Естерії з теплом, якого насправді не відчувала. — Не забаром, люба. Я впевнена, тобі сподобається. 

Естерія кивнула, відчуваючи себе трохи спокійніше, але все одно не могла позбутися відчуття, що її чекає щось незвичне. Вона знову подумала про чоловіка з маскою, і ця думка викликала у неї дивне передчуття, що він ще з'явиться в її житті.
 

Віель підійшла ближче до сестри, її погляд став серйознішим, а усмішка зникла, коли вона поклала руки на плечі Естерії. Її пальці злегка стиснули м'яку тканину, ніби нагадуючи про важливість того, що вона збиралася сказати.

— Естеріє, ти пам'ятаєш наші правила? — запитала Віель, дивлячись їй прямо в очі. Її голос був м'яким, але у ньому чулося щось тверде, наче прихована сила, яка не дозволяє порушувати встановлені межі.

Естерія мовчки кивнула, опустивши погляд. Вона знала ці правила з дитинства, і хоч ніколи не заперечувала їх, кожне повторення змушувало її серце стискатися від невидимої ваги.

— То давай повторимо, — Віель злегка підняла підборіддя сестри, щоб їхні погляди знову зустрілися. 

Вони почали вимовляти слова майже одночасно, як ритуал, що вкорінився в їхній свідомості, як оберіг, що допомагає тримати все під контролем:

— Перше правило: ніколи не закохуватись в клієнтів.  
— Друге правило: не прив'язуватися до клієнтів.  
— Третє правило: не втручатися в ігри, які ти не починала.  
— Четверте правило: тримати все під контролем, навіть свої бажання.  
— П'яте правило: берегти одна одну.

Слова лунали в кімнаті, ніби заклинання, що нагадувало їм обом про світ, у якому вони жили, і про те, що кожне рішення, кожен крок був ретельно зваженим. Коли вони закінчили, Естерія тихо видихнула, а Віель легенько стиснула її плечі, ніби бажаючи підбадьорити.

— Пам’ятай це, сестро, — промовила Віель, і в її голосі знову з’явилася м’якість. — Навіть коли здається, що ти можеш дозволити собі більше, ніж звикла... Ми не маємо права на помилки.

Естерія знову кивнула, хоча її думки все ще витали десь далеко, поряд з образом таємничого чоловіка, якого вона зустріла в темряві.