квартал 2 глава

Естерія, молодша сестра головної куртизанки з кварталу червоних ліхтарів, повільно блукала по темних вулицях. П'ятничний вечір був у розпалі, а червоні ліхтарі запалювали ніч, наче спалахуючи по всьому місту. Вони ніби шепотіли всім, що настав час розваг, і з кожною хвилиною людей на вулицях ставало все більше. Чоловіки йшли впевненими кроками, готуючи свої кошельки, а деякі вже відверто шукали розваги.

Десь у глибині одного з будинків сестра Естерії, Віель, готувалася до чергового вечора. Її дзеркало мерехтіло від світла свічок, що створювало на стінах тіні, які ніби танцювали під звуки далекої музики. Вона була старшою та впевненішою, з красивим, довгим темним волоссям, яке спадало на плечі. Елегантна, мовчазна, вона завжди знала, як вдало підготуватися до кожного клієнта. 

— Віель, — промовила Естерія, повертаючи до сестри. Їй було 18 років, а її коричневе волосся виблискувало у світлі, відкидаючи зелені відблиски її смарагдових очей. 

Віель, навіть не обертаючись, вже знала, що Естерія щось хоче. Вона повільно випросталася, наче оцінюючи свій вигляд, а тоді повернулася до молодшої сестри з легким посмішкою.

— Слухаю, Естеріє.

Естерія відчула, як холодний вітер пройшовся по вулиці, приносячи із собою запах парфумів і тютюну. Це був квартал, де кожна вуличка мала свою історію, а кожен закуток міг приховувати якнайбільше таємниць. Червоні ліхтарі над дверима закладів м'яко мерехтіли, притягуючи погляди перехожих, і здавалося, що світло з них ніколи не гасне. Тут не було жодного місця для справжнього світла, лиш ці багряні спалахи, що то розгоралися, то гаснули, як віддихи нічного міста.

Будинки, щільно притиснуті один до одного, стояли, мов мовчазні свідки нічного життя. Вікна з важкими шторами ховали від сторонніх очей те, що відбувалося всередині, але кожен міг здогадатися, що за цими закритими дверима відбувалося все те, чого вдалині від цього кварталу намагалися уникати. Тут панувала гра, в якій правила знали лише ті, хто був її частиною, і кожен, хто переступав поріг, ставав учасником цього мовчазного спектаклю.

Вулицями кварталу розливалася м'яка музика, вібруючи в повітрі, ніби запрошувала до танцю. Часом звідкілясь долинав сміх, що різко обривався, а іноді можна було почути тихий шепіт, від якого бігли мурахи по шкірі. Квартал жив своїм життям, захищений від решти світу, і тут правили власні закони, де кожен крок і кожен погляд міг означати набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Естерія озирнулася навколо. Їй було знайомо все: запахи, звуки, вирази обличчь людей, що сюди приходили. І хоча вона виросла в цьому світі, вона завжди відчувала, що він її трохи лякає. Її сестра, Віель, здавалася повністю інтегрованою в це життя, але для Естерії це був лише театр, де вона не хотіла бути акторкою. 

Вона відчувала на собі погляди чоловіків, які проходили повз, але ніхто з них не затримувався, бо Естерія була не частиною цього світу, а скоріше його глядачем. Проте один погляд все ж був особливим. Той самий чоловік, що іноді зупинявся навпроти будинку і дивився на неї. Його очі випромінювали щось знайоме, наче він знав її краще, ніж вона сама. І хоча він не підходив і не говорив нічого, Естерія відчувала, що його мовчання було важливіше за будь-які слова.

Віель помітила цей погляд високого чоловіка з темним волоссям, який стояв осторонь натовпу, не зводячи очей з Естерії. Її серце стислося від неприємного передчуття. Вона знала, хто він: її новий клієнт, про якого попереджали, що він може бути дуже вигідним, але й дуже небезпечним.

Чоловік, якого вона мала намір зачарувати сьогодні ввечері, вже знайшов об'єкт свого інтересу — і це була не вона. Його холодний, пронизливий погляд зупинився на Естерії, і в ньому була таємниця, яку Віель миттєво відчула, але не могла розгадати.

Віель зрозуміла, що ця ніч вимагатиме від неї особливої обережності. Вона мала закохати його в себе або, принаймні, переконати триматися подалі від Естерії, адже розуміла, що цей чоловік був не з тих, хто легко відмовляється від своїх бажань. У його очах блищала рішучість і щось приховане, темне, що лякало її.

"Я не допущу цього," — подумала вона, поглянувши на свою сестру з ледь помітним роздратуванням. Естерія була ще занадто молода та наївна, щоб зрозуміти, у який світ вона занурюється. А цей світ був небезпечним, жорстоким і не пробачав слабкостей.

Віель підняла підборіддя, вдягнула на обличчя свою найсолодшу усмішку і вже була готова підійти до чоловіка, розпочати гру, в якій вона мала виграти за будь-яку ціну.