Зустріч в готелі 1 глава

Естерія сиділа на краю м’якого крісла, відчуваючи, як світ навколо неї похитувався, наче човен на хвилях. Вечір наближався до піку, коли гостей було найбільше, а запахи вина та парфумів змішувалися в повітрі. Її очі, звичайно живі та ясні, тепер були трохи затуманені від "гостинців", які Віель підсунула їй перед тим, як Естерія прийшла сюди.

«Розслабся», — сказала їй сестра, натякаючи на те, що іноді потрібно просто відпустити контроль. Але цей вечір був не таким, як інші. Вона прибула в цей старий готель не просто подивитися на танці, а щоб загубитися в натовпі, утихомирити свій внутрішній неспокій і хоча б на мить забути про реальність.

Навколо кружляли пари, танцюючи під звуки повільної, приглушеної музики, а червоні маски на обличчях створювали відчуття свята, але й приховували справжні наміри кожного, хто прийшов цієї ночі. Естерія сама була в масці — вона мала прикрити свої впізнавані зелені очі та залишити позаду весь світ, який знав її.

Вона допила червоне вино, відчуваючи, як її голова стає все важчою. Але коли двері відчинилися, і до зали зайшов він, весь її світ наче зупинився на мить. Чоловік у чорній масці та елегантному костюмі, з темним волоссям, яке неслухняно вибивалося з-під маски, увійшов, наче тінь, і поглянув навколо. Його погляд був холодним, але в ньому жевріла якась незрозуміла загадка, яка вабила.

Естерія не знала, чому її погляд залишився на ньому, чому її серце пропустило удар, коли їхні очі зустрілися. Вона відчула, як він пройшов повз інших, зупинившись неподалік від неї, його очі з-під маски ніби проникали крізь її власну маску, бачачи більше, ніж вона могла б уявити.

Через кілька хвилин вони вже стояли поруч, а відстань між ними була майже непомітною. Він нахилився до неї і тихо прошепотів:

— Чому ти прийшла сюди, не знаючи, хто чекає на тебе за маскою?

Його голос був глибоким і спокійним, ніби запрошення зануритися в темні води, з яких не завжди легко вибратися. Естерія, відчуваючи легке запаморочення від алкоголю і таємничого хвилювання, просто посміхнулася. Їй хотілося забути про все, а цей незнайомець вабив її, немов магніт.

— А ти знаєш, хто я? — відповіла вона, намагаючись триматися впевнено, хоча її серце калатало.

— Знаю лише, що ти не така, як інші, — сказав він, простягаючи руку, — і що цієї ночі ми обидва прийшли сюди, щоб сховатися за масками.

Естерія прийняла його руку, і вони разом пішли вглиб готелю, де було темніше, де ледь чути музику, де слова втрачали сенс, а почуття ставали всім. Її свідомість хиталася між реальністю та маренням, а кроки ставали все невпевненішими, але його рука тримала її міцно, наче вона могла довірити йому своє тіло і своє серце цієї ночі.

Вони опинилися у маленькому напівтемному номері, де світло ледь проникало через штори. Маски все ще були на їхніх обличчях, але тепер вони були настільки близько, що відчували один одного дихання. Її обличчя палахкотіло від вина, але й від його близькості, що змушувала її шкіру відчувати кожен дотик гостріше.

Він легенько зняв її маску, і вона дозволила йому це зробити. Її зелені очі зустріли його холодний, задумливий погляд, і вона відчула, що вже не може опиратися. Цієї ночі вона хотіла забути все, і він, здавалося, був тією людиною, яка допоможе їй це зробити.

Вони впали на ліжко, вбираючи у себе кожен дотик, як магію. Маски більше не мали значення, їхні тіла об’єднувалися в нічній темряві, і цей момент був найчистішою формою втечі, яку Естерія могла собі уявити. Вона не знала його імені, але відчувала кожну його частинку, наче знала його все життя. А він, не задаючи запитань, наче розумів, що їм обом не потрібні були слова цієї ночі. Лише тиша, м’яке світло, що ледь проходило через штори, і спільна темрява.
​​​​​​

Вони впали на ліжко, вбираючи у себе кожен дотик, як магію. Маски більше не мали значення, їхні тіла об’єднувалися в нічній темряві, і цей момент був найчистішою формою втечі, яку Естерія могла собі уявити. Вона не знала його імені, але відчувала кожну його частинку, наче знала його все життя. А він, не задаючи запитань, наче розумів, що їм обом не потрібні були слова цієї ночі. Лише тиша, м’яке світло, що ледь проходило через штори, і спільна темрява.