2 частина

Новий ранок був сонячний. Жовті промені проскакували в щілини між штор і вривалися в кімнату, кидаючи довгі полоски світла на підлогу й стіни. По лиці Поліни, що в той час солодко собі дрімала, пробігся теплий соняний зайчик. Дівчина на мить розплющила очі: весь простір був залитий приємним теплом і прозорим ранковим світлом. Щось пушисте мурчало в ногах. Напевно, це був Фаня. Він також спав, проте, коли Поліна перекинулася на живіт, звірятко зістрибнуло з ліжка і нервово занявчало, змушуючи господаря прокинутись. Це подіяло.

 Брюнетка ледь сповзла з ліжка — рано вставати для неї було мукою. Але вона переборола себе, зібрала всі свої сили в кулак і попрямувала на кухню, щоб перекусити. Увійшовши, вона побачила Кирила, який сидів на дивані і дивився телевізор. Це був тітчин син, її двоєрідний брат, молодший на років чотири. Зараз він був у тому віці, коли ігри, прогулянки, та друзі були головними пріоритетами в житті. Поля сумувала за тими безтурботними часами. 

 Була вже пів восьма година, а тітка ще не прокинулася, ну нічого, не варто її будити. Поліна поклала у сумку чисті зошити для конспектів, ноутбук і гроші. Підручників ще ніяких не видали, в бібліотеку не направляли — значить цого цілком достатньо. Ясноока брюнетка швидко поснідала і вийшла з дому, попрямувала на вивчену вже зупинку. Йти було не далеко. Всього вийти з вулиці й тішки пройтися по централці. Та й автобус не забарився. Поліні було чомусь хвилююче та радісно, вона передбачала хороший день й покищо все, що вона бачила — її тішило.

*  *  *

Тим часом Віка, задумавшись про свої справи, вже прямувала на свою зупинку. Десь там, в нетрях Львова, на Сихові. Сьогоднішня тепла погода її дуже радувала і вона сподівалась, що перший студентський день пройде чудово. Раптом біля неї зупинився мотоцикл. На ньому сиділа Марта. У цей момент вона виглядала досить круто. Темна шкіряна куртка з блискучими заклепками, і чорні облягаючі джинси — створювали для неї образ байкерші.

            — Підкинути? - з виразом сказала вона і усміхнулася,- залазь.

            — Кла-ас! - протягнула білявка і поспішила до подруги, - де ти його відкопала?! Байк шикарний!

            — Викрала в тата, поки той в ліжку валявся!

            Темноволоса вдоволено не це усміхнулася і хлопнула долонею по сидінню ззаду себе. Після ще декількох захоплених вигуків Вікторії вони нарешті рвонули з місця. У очах миготіли краєвиди містечка, дужий вітер розвіював їм волосся і бив в лице, так що очі сльозились, але зупинитись було не можливо. Натомість Марта ще й прибавляла швидкості. Вони їхали не дуже довго, адже мотоцикл легко обганяв машини на дорозі, м’яко рухаючись по рівненькій дорозі, розганявся ще більше.

            Після цієї тридцятихвилинної «гонки» дівчата спокійно залишили свого звіра на зупинці й пішли в універ вже пішки. Студентки весело розмовляли, радіючи початку свого самостійного життя, якого вони так хотіли. Дівчата розмахували руками і безтурботно сміялися. Початок навчання завжди був таким: радісним, сповненим планів і амбіцій… Раптом Віка з Мартою зупинилися. Вони почули якісь голоси:

— Нам ще довго чекати своїх грошей?!- люто прошипів один із зграйки хлопців.

— Я не можу зараз віддати...- боязко скрикнув жіночий голос.

— А я чекати не можу! Чим більше тебе шкодують, тим більше ти наглієш! Запорола ринок — плати своїми,- ненависно процідив інший і почувся ляскіт, а за ним й пронизливий зойкіт.

— Завтра принесеш усе, або приєднаєшся до свого дружка,- грізно промовив хтось із вимагачів. Якись хлопець різко замахнувся, задерши кулак над головою і тут же засміявся з реакції дівчини, яка затулила руками лице і прижалась до стіни спиною...

*  *  *

Поліна вже дісталась центру та переходила дорогу, щоб потрапити на вулицю Римлялнина, як на самому повороті з бічної вулиці промчала велика чорна та блискуча (видно, що новенька) машина. Та різко зупинилась. Поля усім тілом здригнулась, не очікуючи цього. Скло опустилося і красуня побачила обличчя того самого Антона. Поліна також зупинилась.

— Не налякав, красуне?- усміхнувся брюнет.

— Мені звичайно тішить це,  та перестань мене так називати. В мене є ім’я!

— То просвіти,- наіграно усміхнувся Антон і блиснув своїми пронизливими чорними очима.

— Поліна.

— Гарне ім’я.

— Банально,- тихо відказала дівчина і відсторонилась від незнайомця, бажаючи продовжити свій шлях.

— Сідай, підвезу,- сказав Антон і кинув гострий погляд.— Я сам. Не бійся,- красеня забавляла її невпевненість і він не зупиняючись впрошував її сісти.

— Я все одно вже майже прийшла. 

— До занять ще пів години! А я хочу щось тобі показати.

— Ні, дякую, — відрізала вона й насупилась.

— Ти який курс?

— Перший,- стисло відповіла брюнетка. 

— Свіжа кров!

Ясноока красуня обернула до нього ображений погляд й подумки загарчала.

— Я жартую, не злись, - солодким голосом пртягнув він і звабливо усміхнувся.

— Ну, а ти який?- все ще роздратовано кинула брюнетка.

— Я? Четвертій.

— Ти схожий на юриста.

— Я не юрист. Учусь на бізнесі хоча й так маю справу по наслідству. Цей нікчемний універ всього лише як віріант «Б», в разі чогось.

«Значить, багатенький синок?»- подумала Поля,- «Не переношу таких!»

— Я вчуся, тільки для того, щоб, коли наше сімейне діло провалиться, було куди податися, - розщедрився на слова Антон, не відводячи очей від Поліни, — та насправді, все це мій старий. Вперся йому цей диплом!

Красуня скривилася і обернула лице. Цей тип їй не подобався все більше і більше.

— Ти нікому не заважаєш, стоячи отут?

— А що сталося? - обернувся красень, щоб оглянути що відбувається ззаду нього.

Після кількох хвилин втомлюючої тишини, Антон нарешті натиснув газ, кинув Полі погляд, та махнув рукою. Поля остовпіла. Що це був за цирк? Та що йому треба від неї! Поліна швиденько перебігла дорогу та подалась до двору університету.