Розділ 11

Еліс

Ранок зустрів мене тихо. Навіть ніяких шорохів. 

Торкаюся рукою губ. 

На губах все ще відчутний смак вчорашнього дня. Ніби це трапилось кілька хвилин тому.

Досі не розумію. Чим зацікавила відомого співака, звичайна студентка? 

Я весь час підстраювала життя під себе. Особливо після зради Марка і смерті батьків. 

В моєму плані на життя все чітко: закінчити університет, знайти роботу, а вже потім думати про стосунки. Але в цьому плані не було нахабних співаків. 

І не буде.

Моє життя перетворилося на сюжет дешевого роману. Воно розділилось на до і після. 

І як повернутися в нормальне життя я не знаю.

 Чекаючи 7 ранку я дещо зрозуміла. 

Мертві - не єдині, хто зникає. Ти теж можеш розчинитися на очах, якщо у тебе заберуть щось дуже важливе. 

Тож у багатьох сенсах я й далі лишалася загубленою. 

І не певна, чи хотіла, щоб мене знайшли.

Хочеться знову стати невидимкою.

В університеті 

Нічого нового.

Таке відчуття, що вчорашній день ще триває.

Відкривши шафку, здивувалася. 

В моїй шафі лежав букет чорних троянд, перев'язані чорною стрічкою. Я взяла їх в руки. 

Відчула, що позаду мене хтось стоїть.

 - Знаєш, що означають чорні троянди? 

О ні, знову Алан.

 - А я знаю. Вони означають владу і відданість - продовжив він. 

Яку ще відданість? До кого? 

Мені не потрібні квіти від нього.

 - До речі, ми вчора не закінчили. 

Я все ще мовчала.

 - Мовчання - знак згоди.

 - Що? Ні, я не...

 - Вже пізно - перебив він і притиснув мене до шафи.

Буквально за секунду його губи опинилися знову на моїх. Я намагалася чинити опір, штовхаючи його в груди. Проте він навіть не поворохнувся. 

Лише щільніше притис.

Раптом на секунду відірвався.

 - Досить чинити опір. Піддайся.

Піддатися? Це означає змиритися. Але з чим? Я навіть не знаю, що він хоче від мене. 

Зараз я спам'ятала про натовп. Алан ж причепився до мене посеред перерви в коридорі. Але зараз настільки тихо, що таке відчуття, що тут нікого немає крім нас. 

Врешті-решт потрібно закінчувати цей цирк. 

 - Відпусти - мовила я.

Алан лише посміхнувся. Проте на як завжди, а владно.

 - Пташка хоче змінити долю - відповів - Але не розуміє, що доля вже вирішила все за неї. І її ніяк не зміниш. 

 - Що ти верзеш? Яка доля? 

 - Звичайна, Еліс - він вимовив моє ім'я так, що аж мурахи по шкірі пішли. 

 - Я не вірю в долю - відрізала я.

 - Доведеться повірити, пташко. 

Я не встигла нічого й сказати, як Алан коротко торкнувся губами моєї шиї.

В цей момент, нібито в мене влетіло десятки металевих метеликів. 

Алан обернувся й повільним кроком пішов. 

 - До зустрічі, пташко - кинув, не обертаючись. 

Він просто пішов, залишивши мене спантеличеної і розгубленою.

Алан

От бідненька.

Еліс не вірить в долю.

Думаю, скоро вона змінить свою думку. 

Її м'які губи, це щось неймовірне. Чинячи опір, її енергія стає ще кращою. 

Я лишив на її шиї свій знак, вклавши туди дещо особливе.

Раніше Еліс тягнуло до мене надто слабо, щоб вона це відчула. Проте зараз, вона відчує такий потяг до мене, який у мене до неї.

Еліс розпалила вогнище, що не гріє, але може зламати її саму. 

Пташка скоро сама прийде до мене, не розуміючи чому. Відчуваю її розгубленість зараз. Навіть за кілометр я відчую, яка вона солодка.

М-м-м...

З демоном гратись небезпечно.

Дуже небезпечно.