Розділ 7 Небезпечні дотики

Еліс

Я прокинулася, коли сонце ще не встало. Спати вже не хотілося. Тому підвелася, вдягнула капці й пішла на кухню, щоб зробити каву.

Після вчорашнього концерту голова нарешті не болить. 

Сьогодні середа. Середина тижня, і не погано, і не добре. 

Щоб час швидше пройшов, беру книгу і зручно всідаюся у м'якому старому кріслі і занурююся в інший світ. 

Прочитаю останні дві сторінки. 

І знову щасливий кінець. Ну не буває такого, що завжди усе закінчується добре. Навіть у книгах. 

Думаю, що вже час збиратися на пари. Тому швидко вдягаю мішкуватий сірий светр і облягаючу джинсову спідницю чорного кольору. Розчісую волосся і йду.

В університеті 

Усе як завжди. 

Хтось цілується, хтось б'ється, хтось сміється. Нічого нового. Через пару хвилин почнеться пара, тому прямую до аудиторії. 

Поряд стояв Алан і його ідеальна фізіономія. Його погляд пронизував аж до кісток. Я так сподівалася, що він мене не помітить. Але він все ж таки підійшов, перегородивши шлях. 

 - Знову тікаєш? - його слова пролунали тихо, але різко. 

 - Я просто йду на пару - відповіла, дивлячись на своє взуття. 

 - Дивно. Усі йдуть до мене, а ти - від мене. Хіба не так? - він говорив це так, ніби він впевнений, що це правда. І на жаль це так. 

Але в цьому хіба є сенс? 

 - Ти тікаєш, це ж очевидно. Як і вчора на концерті. 

 - Залиш мене в спокої - відповіла, обходячи його. 

В його словах відчувалась частинка правди. Це мене бісить. Таке відчуття, що він читає мої думки. 

В аудиторії я сідаю на четвертий ряд, подалі від усіх.

Викладач щось нишпорив у паперах, студенти перешіптувалися і сміялися. І лише я одна сиділа за книгою.

Двері аудиторії відчинилися. 

Зайшов Алан. Його повільні впевнені кроки бачили. Тільки зараз я зрозуміла, що він йде до мене. Адже вільне місце було тільки поряд зі мною.

Погляди з усіх боків миттю атакували мене. Здається, я зараз залюбки провалюся під землю.

Алан

Еліс стояла в коридорі і про щось думала. Точніше про когось. 

Звісно ж про мене. Це сталось в її очах. 

Для мене було очевидно й те, що вона тікає від мене. Чому? Вона сама не розуміє. 

Коли я до неї підійшов, її енергія дала невидимий сплеск емоцій.

 О, мої слова зачепили її. Це добре. 

Вона реагує на мене, як на отруйний вогонь, який може її спопелити. 

Але я не збираюся цього робити. Еліс - занадто цінний скарб, який під замком. Проте зовсім скоро в мене з'явиться ключ від замка. Це лише питання часу. 

Я зайшов в аудиторію повільно, але впевнено. Одразу усі погляди прилітали до мене, як жуйка. Навіть викладач був у шоці від мого нахабства запізнитися і зайти нічого не сказавши. 

Але мені ніхто нічого не пискнув. 

Лише одна Еліс сиділа, намагаючись не дивитися на мене. Сиділа і читала. 

Яка наївність. 

Вільне місце було тільки поряд з нею. 

Прекрасно. Тому сідаю поряд. Її плечі помітно напружилися. 

Дівчинка була сьогодні у не дуже довгій спідниці. Вона не розуміє, що не варто провокувати демона. 

У цьому одязі вона виглядає ще тендітнішою ніж зазвичай.

Робить вигляд, що уважно слухає лекцію викладача, хоча руки тремтять. Починає писати конспект, але ручка здригається. 

У неї такий вигляд, що хочеться трішки подражнити її.

Кладу руку на спинку її стільця, торкаючись її волосся. Не думав, що вона настільки м'яке. Спеціально торкаюся її спини, обходячи пальцями кожен сантиметр. Від цього вона здригається. 

Що ж, роблю наступне. 

Пасмо, що звисає їй на обличчя заправляю за вухо, торкаючись її шиї. Знову мовчить. Але закусує губу. 

Опускаю свою руку плавно по руці, потім по талії і аж самого стегна. Закусує губу сильніше. Проводжу рукою від стегна до коліна, від коліна до стегна. Знову, знову і знову. 

 - Припини - тихо мовила Еліс.

Нарешті. 

 - Тобі не подобається, чи навпаки, занадто подобається? - сказав я їй на вухо. 

Вона різко встає. 

 - Перепрошую, мені потрібно вийти - звертається до викладача. Не чекаючи відповіді зникає.

 Нарешті хоч якась реакція.

 - Пане Почне, я сподіваюся, що пані Еліс покинула пару не через вас - старигань уважно вдивляється в мене. 

Я відкинувся на спинку стільця.

 - Ні, що ви. Звісно ж ні. Ви ж знаєте, дівчата іноді бувають... емоційними - спокійно відповів я.

Викладач кивнув й продовжив свою безглузду лекцію.