Розділ 12

– Добрий день! – вітаюсь і червонію до кінчиків вух. 

– Добрий… – жінка дивиться на мене, а тоді переводить погляд на Тимура. – Це і є твоя дівчина? Точно не одноразка?

Тимур закашлюється, а мені так соромно стає і разом з тим – неприємно. Щось зовсім не хочеться, щоб мене порівнювали з його подружками на одну ніч. І байдуже, що все саме так і виглядає. 

– Ми з Тимуром працюємо разом, – випалюю. – Між нами нічого немає. Просто… друзі. 

– Олю, не виправдовуйся, – влізає Тимур. – Моя мама чудово все розуміє. До речі, мамо – це Оля. Вона дійсно працює в тій же компанії, що і я. Олю, це моя мама – Валерія Вікторівна. 

– Дуже приємно, – якось неоднозначно відповідає жінка. – Тимуре, не забудь про вечерю сьогодні. Олю, ти також приходь. 

Тільки рота відкриваю, щоб відмовитись, як Тимур проводжає маму до виходу. Уявлення не маю, що вона там собі надумала, але я не збираюсь нікуди їхати. 

Роздратована, йду у ванну кімнату і дістаю сукню з пральної машини. Вона ще трохи волога, але це не страшно. Дивлюсь у дзеркало, чи все зі мною нормально, і відчиняю двері. Хочу вийти, але бачу Тимура по той бік – і завмираю.

– Уже тікаєш? – питає і розглядає мене з голови до ніг. 

– Засиділася я у тебе, – кажу збентежено. Згадую наш поцілунок – і не можу глянути йому в очі. – Пропустиш? 

– Якщо поцілуєш, – відповідає, а я від такої заяви спалахую як факел. Таки дивлюсь на Тимура, а він як той кіт задоволено облизується, а вже наступної миті накриває мої вуста своїми. 

Я відповідаю на поцілунок. Знову тону від цих відчуттів і нічого не можу з собою зробити. Знаю, що буду шкодувати, але зараз немає сил опиратися. 

Тимур опускає руки на мою талію і буквально втискає у своє тіло. Я відчуваю силу його бажання не тільки цілуватися, і першою все це зупиняю. 

Руки тремтять, шкіра покрилася сиротами, а серце мало не вистрибує з грудей. 

– Мені дійсно треба йти, – кажу тихо. 

– Я відвезу, – Тимур відпускає, але недалеко.

– Не треба. Виклич мені таксі. Будь ласка, – прошу.

Видно, що він не хоче це робити, але, на диво, дістає з кишені телефон і пише щось. Я ж слухняно чекаю і досі не вірю, що все це зі мною відбувається. Схоже, я таки слабка, що не змогла йому протистояти. Тепер Тимур запише мене у список своїх перемог. Як там говорила його мама? Чергова одноразка… І я в її очах така. І в його – теж. 

– Таксі буде тут через п’ять хвилин, – говорить Тимур і тим самим повертає мене з думок у реальність. 

– Чудово. Тоді я піду, – кажу і хочу обійти його, але Тимур хапає за лікоть і знову до себе тягне. Цілує коротко, але дуже приємно. Я знову втрачаю контроль над собою. 

– Зустрінемось завтра, Олю. Я буду сумувати, – заявляє. 

Хочу сказати, що я – ні, але розумію, що після кількох поцілунків це буде звучати зовсім неправдиво. Саме тому й мовчу. 

Йду в коридор, взуваю туфлі, і Тимур відчиняє для мене двері. Стає так, щоб залишився лише тісний прохід між ним і одвірком. 

– Ти ж розумієш, що тепер не вийде мене уникати, – проникливо заявляє. – Ігри закінчилися, Олю. Я до божевілля тебе хочу. 

Знову червонію й таки протискаюсь між ним і дверима. Натискаю кнопку ліфта і дивлюсь лише перед собою в той час, як Тимур дивиться на мене. Двері відчиняються, і я практично застрибую всередину. 

Поки їду вниз, вдається трохи прийти до себе. Я все одно буду тримати дистанцію, і байдуже мені, як це збоку виглядатиме. Тимуру потрібне моє тіло, а не моє серце. Ось що відштовхує. І навіть якщо я почала закохуватись, це ще не привід божеволіти. 

Тимур має розуміти – я не одна з… Якщо він цього не розуміє, тоді немає жодного сенсу продовжувати. 

Таксі привозить мене додому. Коли переступаю поріг квартири, Настя одразу виїжджає у коридор. 

– І далі будеш говорити, що між тобою і Тимуром нічого немає? – питає насмішкувато. 

– Усе не так, як здається, – випалюю.

– Поясни, – напирає сестра. 

– Настю, я втомилася і хочу спати. Дарма погодилася їхати в той клуб. Ще й Ірка сильно мене підставила. Короче, я спати. Потім усе розкажу. 

Йду в кімнату, зачиняю двері та переодягаюся в піжаму. Лягаю під ковдру, але заснути не виходить. Довго лежу, а перед очима всі поцілунки з Тимуром. Я наче наживо все відчуваю. Навіть серце сильно б’ється об груди. 

Сідаю і протираю обличчя руками. Розумію, що не засну, і йду на кухню пити каву. Вмикаю чайник, і саме в цей час телефонує Іра. Щось пізно вона про мене згадала, знаючи, що алкоголь я не переношу. 

– Чому не відповідаєш? – питає Настя і заїжджає на кухню. 

– Ірка мене підставила. Дала алкогольний коктейль, хоча я хотіла безалкогольний, – бурчу.

– То ось як ти опинилася в Тимура, – хмикає. 

– Це не смішно, Настю, – зітхаю. – Тимур сильно мені допоміг. 

– І що будеш робити? Поговорити вам треба.