Розділ 8

– Ми поїдемо в інше місце, – заявляє Тимур, коли зупиняємось біля автомобіля.

– Може, краще назад в офіс? Там менша ймовірність зустріти одну з твоїх подружок, – відповідаю. 

– Пробач, Олю. Всі вони в минулому, – злиться Тимур. 

– Ти не зобов’язаний переді мною звітувати, – кажу. – Їдемо. Обідня перерва скоро закінчується. 

Сама відчиняю двері та сідаю в салон. Тимуру нічого не залишається, як зробити те ж саме. Мені здається, що ми справді поїдемо в компанію і жодного обіду не буде, але Тимур не готовий так просто здатися. 

Цього разу він привозить мене в кафе недалеко від роботи. Без пафосу та дзеркал, але я точно знаю, що тут смачно та затишно. 

Сідаємо за стіл біля вікна і робимо замовлення. Поки чекаємо, п’ю воду і спостерігаю за Тимуром, який, своєю чергою, погляду з мене не зводить.

– Я можу запитати у тебе дещо особисте? – несподівано заявляє. Я готова почути будь-яке питання, але Тимур мене дивує. – Що сталося з твоєю сестрою? 

– Автомобільна аварія, – розповідаю. – П’ять років тому. 

– Вона більше не може ходити? – хмуриться.

– Потрібна дорога операція, а потім ще реабілітація, – відповідаю. – Ти сам бачиш, як ми живемо. Всі гроші, що у нас були, пішли на те, щоб витягнути Настю з того світу. 

– А як щодо батьків? Де вони?

– Загинули. В тій же аварії, – кажу – і голос ламається. Мені важко це згадувати, навіть попри те, що стільки років минуло. 

– Мені шкода, – несподівано Тимур накриває мою руку своєю, але я не хочу його підтримки. 

– Я розповіла тобі це не для того, щоб ти мене жалів, – кажу серйозним тоном. – Просто хочу, щоб ти знав і більше не повертався до цієї теми. 

Нам приносять їжу, і розмови на деякий час припиняються. Я відчуваю на собі погляд Тимура, але сама дивлюсь лише в тарілку. 

Я йшла сюди з надією, що ми поговоримо і Тимур нарешті дасть мені спокій, але після всього, що було, я вже не хочу розмов. І так зрозуміло, що мені такий чоловік не потрібен. Дуже сподіваюсь, що Тимур відчепиться нарешті.

За обід платить він, а я й не заперечую. Коли ж настає час повертатися в офіс, вирішую пройтися пішки. 

– Так не хочеш, щоб нас бачили разом? – питає. 

– Нас і так усі побачили. Я просто хочу подихати повітрям, – відповідаю. 

– Окей, – Тимур злиться і навіть не приховує цього. Він їде до офісу, а я йду вздовж дороги. 

Коли наближаюсь, то бачу його автомобіль на парковці, але самого чоловіка ніде не видно. Тільки зараз згадую, що він не повернув мені речі, і це дратує. Доведеться знову з ним побачитися. 

Працюю до самого вечора над договорами, і немає часу, щоб збігати вниз до Тимура. До того ж вдруге за день заявитися до нього в гості буде перебором, тому вирішую не ризикувати так. 

За годину до кінця робочого дня мені телефонує Іра. До неї вже дійшли чутки про те, що я обідала з Тимуром, і вона хоче знати подробиці. Доводиться залишити робоче місце і спуститися у кімнату відпочинку. На щастя, крім нас двох тут нікого немає. 

– Слава нашого Казанови тягнеться далеко вперед, – хмикає Іра, коли розповідаю їй все. – Мені все одно цікаво, чому він до тебе причепився. 

– А мені як цікаво, – кажу. – Але Тимур – міцний горішок. 

Нашу розмову доводиться припинити, тому що в кімнату заходять ті самі дві подружки, які безпосередньо побували в ліжку Тимура. Одна так точно. 

– Олю, а що це таке було сьогодні? Ти їздила на обід з Тимуром? – невдоволено питає білявка. Дивно, що вона знає моє ім'я, а я її – ні. 

 – Їздила, – кажу спокійно.

– Навіщо? – втручається руда. – Тобто… ти абсолютно не в смаку Тимура. Чому ви обідали разом? 

– Хіба Оля зобов’язана звітувати перед вами? – кричить Іра, і я не можу її зупинити. – Тимур сам її запросив. Квіти дарує! Тому не заздріть і отрутою не плюйтесь!

– Ти та Тимур? – кривиться білявка. – Я ніколи не повірю, що такий чоловік, як він, буде зустрічатися з такою, як ти! Мабуть, ти знадобилася йому для чогось, от і все!

– Це в тобі заздрість говорить! – знову відповідає Іра. – А Оля – добра та щира. Тимур це побачив і закохався!

– Іро, досить! – намагаюсь її зупинити. Мені не подобається те, в який бік котиться наша розмова. Ще не вистачало, щоб компанією пішли чутки, що ми з Тимуром разом. 

Що я тоді йому скажу? Що чутки ці не від мене пішли? А від кого тоді? Та й не думаю, що Тимур буде розбиратися. Для нього це перемога, але я програвати не готова. 

Тимур

Цей обід у компанії миші залишає по собі гіркий посмак. Мене дратує абсолютно все, і вона – в тому числі. Я привіз її в один із найдорожчих ресторанів міста, хотів показати лакшері життя, а що отримав в результаті? Вона ще й носом мене ткнула в те, що не зважив на її соціальний статус. 

Дурдом…

Далі ще веселіше! Моя колишня об’явилася! Та я навіть імені її не пам’ятаю, а вона вигадала собі казна-що!