Розділ 4

Готую собі каву і йду у кімнату відпочинку, яка розташована поверхом нижче. Тут можна посидіти в інтернеті, відпочити на зручному дивані або попліткувати, як це роблять дві подружки з відділу продажів. 

Вони взагалі не звертають на мене увагу, але тема їхньої розмови доволі цікава, і я підслуховую. 

– Ти навіть не уявляєш, який Тимур неймовірний у ліжку. Всю ніч спати мені не давав! –  ділиться своїм сексуальним досвідом брюнетка, імені якої я не знаю. 

– Пощастило тобі! – зітхає рудоволоса. – За ним бігає жіноча частина компанії. 

– Ну як сказати, – додає білявка. – Тимур відправив мене на таксі зранку і дав зрозуміти, що це була одноразова акція. У мене таке враження, що він не спить з однією жінкою двічі. 

– Може, у нього принцип такий! – хмикає руда. – Охочих потрапити в його ліжко хоч відбавляй, то чому відмовляти собі у цьому? 

Я слухаю всю цю дурню і повірити не можу, що гарні жінки готові на все, лиш би Тимур провів з ними ніч. І що після цього? Гроші на таксі – і до побачення? Це ж як треба себе не любити, щоб піти на таке?

Про Тимура взагалі мовчу! Я знала, що він ще той Дон Жуан, але не думала, що все настільки серйозно. Цікаво, в цьому офісі є хоча б одна дівчина чи жінка, з якою він не спав?

Одна точно є – це я. Можу ще Іру додати, хоча вона абсолютно не проти доєднатися до фан-клубу Тимура Іщенка. І як після такого приймати його залицяння? Я все більше переконуюсь, що Тимур не просто так звернув на мене увагу. І що б він там не доводив – я йому не вірю. 

Повернувшись у приймальню, дивлюсь на букет і не знаю, що з ним робити. Залишати тут не хочу і викидати шкода. Може, Ірі віддати? Ото вона зрадіє! 

Набираю її номер і прошу піднятися до мене, поки Максим не повернувся. Уже за п’ять хвилин Іра на місці й величезними очима розглядає квіти. 

– Ти дійсно готова віддати їх мені? – дивується.

– Ага, – киваю. – З відром забирай. 

– А якщо Тимур побачить, що вони у мене стоять? – питає. 

– Я на це і розраховую, – усміхаюсь. 

Насправді мене зачепило те, що Тимур надсилає квіти мені, розповідає байки про симпатію, а сам продовжує спати з жіночою частиною нашої компанії. Ну і як це сприймати? 

Поки нікого немає, розповідаю Ірі, що почула від двох подружок, і, звісно ж, подруга здивована не менше, ніж я. Звісно, вона більш розкута в цих питаннях і вони не викликають у неї блювотного рефлексу, але їй також неприємно від того, що Тимур будує якісь свої інтрижки. 

– А де квіти? – питає Максим, коли з обіду повертається. 

– Подрузі віддала, – кажу і бачу, як округлюються від здивування її очі. 

– Навіщо? – дивується.

– Не люблю червоні троянди, – усміхаюсь. Обличчя Максима в цей момент треба бачити. Мабуть, він думає, що я дурепа якась. Відмовилася від букета за шалені гроші, тому що квіти не такі. 

Коли він йде, я повертаюсь до роботи. Ейфорія потроху спадає, і я знову повертаюсь думками до розмови тих двох подруг. Якщо чесно, то мені цікаво почути від Тимура відповіді на свої питання. А їх після сьогоднішніх відкриттів багато зібралося. 

Тільки от Тимур у приймальні не з’являється, а о четвертій розпочинається нарада, і закінчується вона майже через дві години. Голова тріщить і нічого не зрозуміло. Хтось злив інформацію, і тепер у найкоротші терміни потрібно все змінити та подати на тендер. Я розумію, як це важливо для Максима, і хочу якось допомогти, але практично нічого не тямлю в архітектурі та будівництві. 

Саме тому єдине, що можу зробити – це підтримувати його та добре виконувати свою роботу. 

– Ти додому, Олю? – питає Макс, коли залишає свій кабінет. 

– Так, – киваю.

– Давай я підвезу. Пізно вже, – говорить і чекає, поки я вимкну комп’ютер і візьму свої речі. 

Ми їдемо ліфтом вниз, і на першому поверсі помічаю Тимура. Він також збирається їхати, але біля виходу зупиняється, очікуючи на нас. 

– Олю, я підвезу? – питає у мене. 

– Не варто, – відповідаю сухо. – Мене Максим Павлович відвезе. 

– А квіти де? Додому їх не забираєш? – хмуриться. 

– Оля не любить червоні троянди, – відповідає за мене Максим. – Тому віддала букет подрузі. То це ти квіти відправив? 

Ух, обличчя Тимура зараз треба бачити. Він погляду з мене не зводить, а мені так смішно стає. Схоже, я змогла показати йому, що одним букетом у ліжко мене не затягнути. Нехай шукає для цього іншу жертву, а мені дасть спокій.

– Буду знати на майбутнє, – Тимур як може стримує роздратування, але я то бачу, що виходить у нього так собі. Здається, я зачепила його чоловіче его, ну нічого, йому не завадить спуститися з небес на землю. 

Поки ми з Максом йдемо до автомобіля, відчуваю на собі погляд Тимура. Сідаю в салон і через тоновані вікна бачу, як він зупиняється поряд зі своїм BMW і дивиться на Mercedes Максима. 

– Олю, у мене є до тебе одне питання, – говорить Максим, і я концентрую погляд на ньому. Дуже сподіваюсь, що він не про Тимура питати буде.