Розділ 3

Погода наступного ранку просто жахлива. Одягаю штани та блузку, а зверху – сіру жилетку. Волосся збираю у звичний пучок, а з косметики використовую тільки тональний крем. 

Біжу до зупинки, вкрившись парасолею, тому що дощ і не думає припинятися. Сьогодні в Максима Павловича багато зустрічей, а ще потрібно скласти графік на наступний місяць. 

Я дуже щаслива, що після закінчення університету викладач допоміг мені з роботою. Він особисто був знайомий з Максимом і домовився про моє стажування. В результаті я працюю там повних три роки й сподіваюсь, що буду працювати й надалі. 

Біля входу в компанію під навісом мене чекає Іра. Подруга переминається з ноги на ногу, але всередину не заходить. Я знаю, чому вона тут – хоче розпитати про Тимура. 

– Жахлива погода, – бурчить. 

– Це точно, – хмикаю. – Йдемо всередину? 

– Ану почекай! – зупиняє мене, схопивши за лікоть. – Я хочу знати, що поєднує тебе і нашого Казанову!

– Нічого не поєднує, – кажу. – Я уявлення не маю, що він у мене хоче. Сам зголосився підвезти. 

– Дивно, – хмуриться. – Ти будь обережною, Олю. Мені все це не подобається. 

Мені теж, але Ірі про це не кажу. Хочу нарешті зайти всередину, але помічаю, як на стоянку заїжджає знайомий автомобіль. Чорний BMW. 

– А ось і він! – хмикає Іра. – Ходімо!

Вона хапає мене за руку і практично силою тягне за собою всередину. Піднімаємось ліфтом спочатку на її поверх, а далі їду сама. Поки боса немає, готую собі каву, вмикаю комп’ютер і поливаю вазони. Максим чомусь затримується, але телефонувати не поспішаю. Перша зустріч через двадцять хвилин. У нього ще є час, щоб приїхати. 

– Привіт! – чую за спиною знайомий голос і завмираю з лійкою в руці. Поки що Тимура не бачу, бо спиною до нього стою, але вже відчуваю його погляд на собі. 

– Доброго ранку! – ставлю лійку і трохи ніяковію під його прямим поглядом. Тимур виглядає як завжди ідеально – темні джинси, чорна футболка і зверху косуха. Такий собі поганий хлопець. Жінки таких люблять. 

– Кавою пригостиш? Не встиг випити вдома, – заявляє і чомусь дуже прискіпливо мене розглядає. Тимур сідає своїм задом на край мого столу і нікуди не поспішає. 

Під його поглядом йду до кавоварки та вмикаю її. Я можу сісти на своє робоче місце, але якщо зроблю це, його ноги будуть дуже близько до мого обличчя, і не тільки вони. Саме тому залишаюсь стояти біля кавоварки. Сьорбаю свою каву і чекаю, поки приготується його порція.

– Дякую, – заявляє, коли ставлю на стіл чашку. Тимур підносить її до губ і робить ковток. Задоволено прикриває очі та п’є, навіть не зважаючи на те, що кава гаряча. 

– Доброго ранку! – чую голос Максима і помічаю його у дверях. – Що тут відбувається?

– Ранкова кава. Хочеш? – спокійно питає Тимур. 

– Олю, через п’ять хвилин принеси мені кави, а ти йди за мною. 

Максим забирає Тимура з собою, а я полегшено видихаю. Чомусь поряд із цим чоловіком мені важко дихати. Його погляд напружує, і я не розумію, чому в один момент він звернув на мене увагу. 

Рівно за п’ять хвилин заходжу в кабінет з чашкою кави. Тимур сидить у кріслі навпроти Максима, розслаблено закинувши ногу на ногу. 

– Дякую, Олю, – говорить мій бос, коли ставлю чашку на стіл. – У мене зараз зустріч, так? 

– Через десять хвилин, – відповідаю. 

– Сьогодні потрібно зібрати збори для керівників відділів. Через злив інформації нам терміново треба змінювати тактику роботи, – серйозно говорить Максим. – Знайти вільну годину в моєму графіку і попередь усіх. Добре?

– Звісно, – швидко залишаю кабінет і сідаю за свій робочий стіл. Сьогодні у Максима дуже напружений графік, і не факт, що вдасться викроїти цілу годину. 

Я знаю про те, що хтось вкрав матеріали для майбутнього тендеру. Це просто жахливо. Буде добре, якщо цю людину скоро знайдуть. Максим хороший керівник і частково знає про мою ситуацію. Він часто стає на мій бік, коли виникають якісь проблеми.

Я також готова допомогти, коли це необхідно, але, на жаль, з тендером не допоможу. Для цього є інші люди. Професіонали у цій справі. 

– Пообідаємо разом? – питає Тимур, тільки-но залишає кабінет Максима.

– Ні, – спокійно відповідаю. – Мені здалося, що вчора я дала тобі зрозуміти – подібні інтрижки мене не цікавлять.

– З чого ти взяла, що це інтрижка? – хмуриться Тимур.

– Ми надто різні, Тимуре, – кажу серйозним тоном. – Я точно знаю, що тобі інші дівчата подобаються, і не розумію, чого ти хочеш від мене. Якщо це просто гра – зупини її зараз. Я не хочу бути іграшкою. Це занадто жорстоко. 

– Це не гра, – так правдоподібно відповідає, що я починаю йому вірити. – Ти цікава, Олю. Чому не думаєш, що дійсно можеш мені подобатися?

– Тому що я не сліпа і чудово знаю, які жінки тобі подобаються. Точно не такі, як я. 

Тимур мовчить. Стоїть навпроти мене і думає про щось. Уявлення не маю, про що, та дуже сподіваюсь, що зараз він повернеться і піде геть.