Розділ 22. Життя чи існування?

Увесь цей світ - до твоїх ніг

Увесь цей світ - невартий сліз твоїх

Най все летить під три чорти

Увесь той світ нехай летить, як плачеш ти

Без обмежень, “Весь світ”

Надворі почулися скрип коліс, іржання коней та гул голосів, а одразу по тому до покоїв пані Меланії увірвалися Ерот і Юлій із кількома військовими. Серед цих військових був і дуже розгублений Ждан.

- Синку… - благально простогнала Пані, поки один чоловік сковував їй руки за спиною, а другий закривав очі пов’язкою - від гріха подалі. - Синку, допоможи мені! Синочку!...

-Твоя безсоромнісь не знає меж, - зронила я втомлено. - Ще кілька днів тому ти шкодувала, що я перешкодила твоєму прокльонові вбити Ждана, а ось тепер смієш благати його про допомогу.

- Що? - Ждан шоковано витріщився а мене.

- В матері розпитаєш, - я не мала жодного бажання витрачати рештки сил на переказування її жорстоких слів. Це їхня сімейна справа. Ждан хлопчик дорослий - хай розбирається. Зараз треба подбати про значно важливіші речі: - Подбайте про Соломійку і он тих дівчат, будь ласка, - звернулася я до чоловіків. - Їм усім треба до цілителів - про всяк випадок. Я з них вплив Пані зняла, після чого вони втратили свідомість. А он ту дівчинку треба показати Веремію, в неї душа зламана. В тих пробірках було прокляття, але тепер її душа чиста, бо я випадково ліквідувала всі чари в будинку. Може, Веремій зможе її якось склеїти докупи.

- Тихо-тихо… Я знаю, що тобі болить, але тепер усе буде добре, - заспокійливо бурмотів Юлій відьмі, несучи її до виходу, а вона досі стискала в руках статуетку-змійку і беззвучно плакала.

Ждан підхопив на руки Соломійку і поспішив геть з кімнати. Схоже, викриття його “матері” стало чималим шоком для хлопця. Мелашка ж провела його поглядом, сповненим ненависті і страху за власну долю.

Ерот тим часом присів біля мене. Він збирався щось спитати, але я його випередила, щосили вчепившись у його рукав.

- Ти бачив Дара з мамою?

- Ми з ним розминулися, коли він учвал мчав звідси. Він когось віз, і я припустив що то була ти, бо не встиг роздивитися. То була твоя мати?

- Так. Він віз її в лікарню.

- Тоді вони вже мають бути там, бо їхав він дуже швидко. А ти сама як, Кві?… - Ерот запнувся, помітивши мою руку.

- Це нічого! - поспіхом запевнила я.

Дроу, з осудом похитавши головою, підхопив мене на руки і поніс геть із клятого маєтку. Всі мої аргументи про те, що в мене зламана рука, а не нога, і я можу спокійно йти сама, він спокійно проігнорував.

Біля вхідних дверей ми наштовхнулися на Веремія, і я похапцем розповіла йому, що знала, не забувши згадати, що одну чотирнадцяту душі дівчинки я таки змушена була розвіяти. Вампір, кинуши на мене дуже дивний довгий погляд, кивнув і побіг сходами на другий поверх.

- Чого це він? - я здивовано глянула на Ерота.

- Ми тебе шукали дві з половиною доби. Починали думати, що живою вже не побачимо, - тихо й дуже серйозно пояснив він. - А коли ми тебе таки знаходимо, виявляємо, що в тебе все під повним контролем.

- А це погано?

- Та ні, це фантастично, - дроу слабко усміхнувся.

- Мені треба в лікарню.

- Туди ми і їдемо. Ти ж не думала, що я тебе з такою рукою додому повезу?!

Я промовчала. Якщо скажу, що я зараз не про руку свою, а про маму думаю, Ерот точно розлютиться і знову буде осуджувати. Тим часом дроу посадив мене боком на коня, а тоді спритно всівся позаду мене.

- Ох, навіває спогади, правда, Ероте? - мене несподівано охопила ностальгія.

- М?

- Коли мені було шість, ти мене так само на шабаш повертав.

- Було діло. От тільки дорослу тебе я впізнав тільки після того як Дар нагадав про ту маленьку відьмочку, яку він притягнув додому.

- То перший раз ти зі мною пив, не знаючи, хто я?

- Чого це? Я добре знав, хто ти. Ти - моя подруга. Добра, правильна та совіслива… іноді аж занадто.

- А ти - мій друг. Харизматичний, хитрий і красномовний…  іноді аж занадто, - я навіть усміхнулася. - Ероте, а розкажи мені, що після нашої зустрічі робив Дар. Він якось змінився?

- Не те, щоб змінився, а просто став ніби більш рішучим та дорослим. Наче він раптом зрозумів, чого хоче від життя. Я тоді ще думав, що то вельми несподіване усвідомлення для десятирічного хлопця. Через кілька тижнів Сонечко, як завше, відвідала нас. Він тоді прямо їй сказав, що хоче лишитися тут, бо в нього буцім є завдання. А ще цей малий шибеник спокійно заявив, що не проти, якщо я захочу сам переїхати до неї і що він все розуміє. Уявляєш?

- Так, він міг таке сказанути, - я захихотіла, уявивши цю сцену.

- І найдивніше те, що Сонце його ніби зрозуміла, але вирішила обернути все в жарт. Вона жартома сказала, що йому довелося б стати щонайменше імператором, щоб вона таке дозволила. Як ти можеш здогадатися, Дар сприйняв ці слова надто буквально. Він почав вивчати математику, географію, історію, філософію, літературу, богослов’я і ще купу всього. Іноді я питав у нього чи він взагалі спить, але малий тільки відмахувався і вимагав, щоб я купив йому ще книг. О, ще він змусив мене вчити його володіти мечем. Я вважав усе це не більш ніж юнацькою нав’язливою ідеєю. Але коли трохи пізніше він почав діяти, довелося визнати, що ця ідея має всі шанси на втілення.