Розділ 18. Пані

Мене нервують люди

Ті, шо думають мало

Скрябін, “Танець пінгвіна”

- Ооохххх… - імператор приклав обидві долоні до очей, намагаючись позбутися світла, що лилося з малесенького віконечка моєї комірчинки-кабінету.

- І вам добрий ранок, ваша світлосте, - облишивши на робочому столі мамині книги і власні нотатки, я схопила скляночку протипохмільного зілля і схилилася над найнещаснішим владикою всієї імперії.

- Та який він добрий? - простогнав імператор. Запах від нього був страшезний. Але вночі було значно гірше. Вночі мені довелося мити після нього тазик. Втім, добре, хоч не підлогу… Всюди можна відшукати позитив!

- Пий.

- Та ніколи більше!

- Угу, вірю. Я теж так одного разу пообіцяла, пам’ятаєш? - я пустила очі під лоба. - Зілля пий. Допоможе від похмілля.

- Квітано, ти – саме милосердя!

- Я - відьма, - вже звично виправила я.

- А чому я не вдома? - трохи очунявши, хрипко спитав імператор.

- Бо дехто навідріз відмовився їхати в палац, - процідила, чимдуж стараючись не кричати. Його голові мої крики точно не допоможуть. - Цей дехто сів на ґанку моєї крамниці і заявив, що ночуватиме тут. Дехто шафоподібний, - розлючено прошипіла.

- А як це ми опинилися біля твоєї крамниці? - Дар присоромлено опустив очі і – я впевнена! – таки почервонів.

- Я попросила Петра їхати цим шляхом, аби прихопити протипохмільне. Моя доброта мене згубила, - я вручила владиці глечик води. Без чашки. Наливати воду - тільки зайвий клопіт. – Через твою впертість довелося лишитися тут. Правда, тягнути тебе на другий поверх було надто ризиковано - перила в мене старенькі і навряд чи тебе витримали б, враховуючи, що на ногах ти заледве тримався. Тому я постелила тобі в комірчинці.

- Тільки не кажи, що ти всю ніч сиділа за цими книгами, - Дар відірвався від уже пустого глечика. Я вручила йому другий.

- Ні. Поспала годин шість, - як добре, що з нас двох тільки я брехню відчуваю. Ясна річ, я всю ніч читала! А як інакше? У мене, нарешті, з’явилося достатньо літератури, аби цілком завершити чернетку навчальної програми для відьом! Ще варто буде із Соломією дещо обговорити, та й кілька порад від Ясмини не були б зайвими… А ще я дослідила все, що тут є, про душі, хоча більше нічого особливо корисного не знайшла.

- А котра година?

- Восьма.

- Йой, це ж ти маєш відчинятися вже. То я піду.

- Тебе там карета чекає вже десь із півгодини.

- О, Петро вже на ногах?

- Звісно. Відчуває відповідальність. Він на терасі: п’є вже другу чашку зеленого чаю і доїдає круасан.

- Ох, не слід було стільки пити… Я тобі стільки клопоту завдав…

- Не переживай, тато просто тебе типу випробовував. Він вірить, що справжній характер чоловіка проявляє себе в стані сильного алкогольного сп’яніння.

- Він би точно знайшов спільну мову з Еротом… А де Юлій?

- Він ще спить в моїй кімнаті. Вчора слізно благав мене не відправляти його додому, бо матір «закатрупить з особливою жорстокістю». Думаю, він буде тут переховуватися ще деякий час.

- Він може пожити в палаці, якщо йому потрібен прихисток.

- Мою маму стіни палацу не спинять, - ліниво позіхнув Юлій. Виявляється, він уже деякий час, спершись на прилавок, спостерігав за нами з крамниці, адже двері до комірчики навстіж відчинені. - Щойно вона довідається, що я там, миттю прорветься з боєм.

- А сюди - ні?

- Тут у мене менше шансів спалитися. Я просто не виходитиму з Квітчиної кімнати - і жоден свідок мені не страшний.

- Чекай, а як же я?! Де накажеш мені спати?! - обурення моє не знало меж, але руде нещастя солодко усміхнулося і проспівало:

- А ти ночуватимеш у коханого.

Мені від обурення перехопило подих, але імператор несподівано став на бік Юлія, наївно клюнувши на гачок “ночування у коханого”. Насправді, мені не хотілося надто часто заходити в палац, оскільки зайві чутки нині ні до чого. Але і Юлія шкода – мати ж так йому шию намилить… Хоча, може, це йому й на користь. Поки не буду їм відповідати - до вечора ще є час, аби остаточно вирішити.

- Даре, я буду вдячна, якщо повідомиш нашу компанію, щоб усі були в мене сьогодні о шостій. Слід усе обговорити. О, і надішли мені аналітику стосовно божевілля якнайшвидше.

- Звісно. Але зараз, якщо ти не заперечуєш, я обладнаю твій будинок закляттями стеження. І на тебе ще два менш помітних маячки вчіплю. Задля мого душевного спокою.

- Угу.

Імператор поїхав на роботу, а Юлій забарикадувався в моїй кімнаті, так щасливо притискаючи до грудей глечик води, наче то був його первісток. Саме тоді я раптом усвідомила, що вже пів на дев’яту, а Соломії досі немає. Ігноруючи нав’язливе лихе передчуття, я вирішила особливо не турбуватися. Зрештою, всяке могло статися.

Натомість у перевах між хвилями покупців я вчитувалася у вражаючу аналітику, яку приніс мені помічник Власа - занудний і правильний, як і його бос. Цифри були просто шалені! За останній рік випадки божевілля в столиці зросли на триста відсотків! Триста! При чому в інших великих містах імперії такого різкого зростання виявлено не було. Більш того божеволіли переважно саме жінки - дев’яносто шість цілих і три десятих від усіх зафіксованих випадків! Це тільки підтверджує Ліліну теорію про те, що Пані експериментує зі впливами, відточуючи своє вміння саме на відьмах. Отже, треба діяти. Швидко.