Розділ 15. Допит - то не бесіда.

Всі мої стіни надумані

Сірим пульсують артерії

Люди бетонно задумані

Люди не мають матерії

Один в каное, «Пам’яті мало»

- Пані Квітано.

- Мммм…

- Пані Квітано!

Хто б знав, яких зусиль мені коштувало поглянути на цей жорстокий світ.

- Чому це ви тут спите? - суворо спитала Соломія, вперши маленькі кулачки в боки, поки я сонно терла очі. - І ви досі в сукні! Невже ви одразу після побачення вирішили зробити… Святі стихії! Куди ж нам дівати стільки зіль?!

Солодко позіхнула і скривилася від гострого болю в спині та оніміння ніг. Потягнулася, від чого кісточки приємно захрускотіли, а тоді дбайливо розгладила сторінки зошита, що замінив мені подушку. В цьому зошиті я, нарешті, почала окреслювати суть занять для відьмочок. Списано, правда, поки тільки десять листочків з ідеями для п’ятьох дисциплін, але це вже початок! Зрештою, сьогодні вихідний! Потеревеню з пійманою відьмою - і решту дня можна присвятити проекту. Треба буде ще Ясмину в гості запросити…

Знову позіхнула і сфокусувала погляд на Соломії.

- А ти чого тут? Адже вихідний.

- Забула тут учора гаманець, от і прийшла забрати… Ем, у вас до щоки листочок приклеївся.

- О, це омела, - я покрутила листочок в руках, а тоді кинула його на підлогу. Однаково сьогодні день прибирання. - Я з неї зробила кілька флаконів знеболювальних і протиспазматичних.

- Стихії, це ви називаєте “кілька флаконів”? - Соломія з жахом розглядала третю знизу полицю, ущерть заставлену скляночками з однаковими рівнесенько наклеєними етикетками-назвами.

- Мені не спалося, - скромно потупила очі.

А що, ви думали, я послухаю Ерота і чемно ляжу спатки? Нііііііі! Натомість я зробила собі чаю і поплелася в комірчинку із твердим наміром зробити кілька зіль і добряче зачарувати їх, аби вгамувати невпинний лоскіт чарів під шкірою. Я зачаровувала зілля для покращення зору, протипохмільні зілля, зілля проти застуди, проти опіків, проти синців та іншої зарази, мазі від акне, зілля від лупи, що треба додавати у шампуні… і ще там щось, уже забула. Стільки, як учора я ще точно не чарувала ніколи. Здавалося, моя відьомська сутність прагнула надолужити усі ці роки бездіяльності і сну.

- Я кожен зачарований флакон як слід підписала, тож перш ніж продавати, питай у клієнтів, чи хочуть вони звичайне зілля, чи візьмуть зачароване. Треба буде ще сьогодні випробувати всі ці штучки на собі, аби не мати неприємних казусів.

- Зачаровані мають ліпший ефект?

Я кивнула.

- Гаразд, - Соломія кинула сповнений цікавості погляд на криві, у поспіху написані слова в моєму зошиті.

- Це доручення від імператора, - я простягнула зошит помічниці. - Можеш глянути, якщо тобі цікаво. А я піду поки у ванну. Підозрюю, який прекрасний вигляд маю.

У ванній мене спіткав сюрприз. Відображення тішило темними колами навколо очей і нерівною шкірою. Нічого незвичайного після безсонної ночі. От чого я не очікувала побачити, то це яскравих зелених очей на власному обличчі! А в мене ж завжди очі були болотисто-карі… Дивина. Святі Стихії, райдужки досі аж блищать від чарів! Цікаво, це вже назавжди чи скоро звичний колір повернеться?

Спустилася на перший поверх я уже з ретельно прихованими слідами недосипу і несучи дві мініатюрні філіжанки запашної кави і трохи печива. Помічницю я застала за прилавком. Вона зосереджено супила брови і вчитувалася в мої каракулі. Я поклала горнятко Соломії біля неї, і тільки після цього вона помітила, що я взагалі повернулася.

- Це реально?

- М?

- Школа для відьом. Її правда створять? - недовірливий блакитний погляд.

- Такий намір має імператор. Мушу сказати, він доволі рішуче налаштований повернути нас, відьом, у суспільство.

- І школа правда буде ось такою, як ви написали? - Соломія недовірливо примружилася.

- Ну, це тільки чернетка. Я вписала сюди те, чому мене вчила мама, але думаю додати ще кілька предметів. Скажімо, зіллєваріння чи ще щось. Початкові знання алхімії, що не потребують алхімічного дару, зовсім не завадять. Тим паче зілля прекрасно поєднуються з чарами.

- Психологію треба обов’язково, - пробурмотіла Соломія.

Я усміхнулася. Схоже до схожого тягнеться. Виявляється, я не єдина відьма в цій кімнаті. Чи варто сказати їй, що я здогадалася?.. Але що як вона пов’язана з Пані?.. Треба перевірити.

- То ти не думаєш, що відьом треба винищити, бо ми лихі й з біса небезпечні? - я сховала усмішку за чашечкою.

- Ні, - помічниця поглянула на мене дуже твердо і рішуче. - Я здивована, що відьми терпіли всі ці роки репресій, знущань і принижень на расовому ґрунті. Дивно, що вони не повстали.

- То по-твоєму нам варто мститися?

Соломія звела на мене підозріливий погляд, але я просто усміхнулася і сказала те, про що частенько думаю останні кілька тижнів: