Розділ 14. Ніч сюрпризів!

Щастя не може бути без запитань

Та знаєш, я закохався в тебе без вагань

Румберос, LENA

Ну, що сказати, на свято ми повернулися, коли було вже глибоко за північ. Повернулися окремо: спершу Дар, а через хвилин десять - я.

Чари досі хвилювали душу, вимагаючи випустити їх і робити щось корисне просто зараз, але я давала їм раду. Мої очі перестали світитися, хоча досі залишалися яскраво-зеленими і відмовлялися набирати колишнього каро-болотного кольору, успадкованого від мами.

- Так-так-так, що тут у нас? - на обличчя Віоли виповзла щасливо-дошкульна усмішка, щойно я потрапила в її поле зору. - Інша зачіска, змитий макіяж, дурнувато щаслива усмішка, очі блистять… Всі докази присутні, бракує лише чистосердечного зізнання. Колися, подруго.

Я мовчки, міцно і від душі обійняла Віолу, а тоді трохи п’яною від щастя ходою попливла до фуршету. Гм, а можна сп’яніти від щастя? Можна!

- Таки не доведеться чекати п’ятдесят років? - гукнула мені вслід подруга, та я лише відмахнулася.

Навіть її підколи змусять мене зараз червоніти чи сердитися. Я була щаслива і спокійна. Ось таке поєднання. А чари, які бурлили в мені, не бажаючи заспокоюватися, викликали ще й легку грайливість.

Біля фуршета надибала Юлія. Піромаг ховався від особистого фан-клубу за велетенською крижаною статуєю богині Води, що, не танучи, охолоджувала шампанське.

- Ти вже ожила? - спитав хлопець дошкульно. - Чув, що Віола казала ніби тебе імператор викрав. У свою спальню.

- Не викрав, а… надав першу медичну допомогу, - я таки злегка зашарілася і облизала ложечку з желе, щоб це приховати. Ясна річ, мене одразу розкусили.

- То тепер це так називається? - їдко спитав піромаг. - Буду знати. На майбутнє. “Пані, ходіть до мене на ручки, я заберу вас до себе додому і надам першу медичну допомогу. Запевняю, після мого лікування ви будете на сьомому небі!”

- Тобто пані відійде в інший світ? - так, я мала великі сумніви у лікарському таланті Юлія.

- Тобто буде щаслива. Це відомий фразеологізм, відьмо! Де тебе тільки грамоті вчили?...

- Гм, здається, я бачу твою маму, - я примружилась, роблячи вигляд, ніби вдивляюся в натовп.

- Де?! Мене тут нема, якщо що!

Я дошкульно і дуже задоволено посміхнулася піромагу. А кажуть, що це я наївна.

- Ах ти ж…

- Цить.

- Не цикай на мене!

- Шш.

- Ну, це вже нахабство!

Я широко усміхнулася і міцно обійняла піромага, досі обережно тримаючи чашечку з желе і ложечку.

- І як на тебе сваритися? - Юлій зітхнув, легенько приобіймаючи мене за плечі.

- А ніяк. Мене треба тільки любити і хвалити. Сварити категорично забороняється!

- Ти правда будеш щаслива із ним? - тихенько спитав Юлій.

- Правда.

- Тоді все добре… сестричко.

Раптом хтось коронований, нечутно підійшовши зі спини, спитав:

- Квітано, можна запросити тебе на танець?

Від цього голосу одразу так млосно стало…

Я миттю випустила піромага з обіймів, вклавши натомість йому в руки желе. Я вже набрала в легені повітря, щоб дати свою повну та незаперечну згоду, коли все зіпсував Юлій, із серйозним виглядом зауваживши:

- Ваша величносте, вважаю своїм обов’язком попередити, що Квітка має погану звичку боляче наступати партнерові на ноги.

Я обдарувала піромага поглядом в стилі “я-тебе-потім-придушу”, після якого він одразу здимів зі словами:

- Я свій святий обов’язок виконав. Попереджений - отже озброєний!

Ні, правда придушу!

- Можемо піти на той балкон, на якому ми були раніше. Я навчу тебе танцювати.

- Із задоволенням.

Я вклала ручку в долоню його величності, і ми пішли віддаватися навчальному процесу. О, цей процес таки справді вимагав повної самовіддачі з обох сторін! Оскільки балкон був малесенький, ми, обійнявшись та час від часу цілуючись, топталися на місці під тиху музику, що долинала сюди зсередини замку. І нам обом такий стан речей шалено подобався!

Якоїсь миті його величність трохи відхилився від мене і з серйозним виглядом спитав:

- Твій друг, Юлій, він має до тебе якісь почуття?

Я не можу повірити… Дар… ревнує?!

- Звісно, він має до мене почуття, - я усміхнулася, спостерігаючи за тим, як імператор відводить погляд і супить брови. - Даре, поглянь на мене, - я поклала долоні йому на щоки і змусила дивитися собі в очі. - Юлій - тільки мій друг. І він в мені бачить тільки подругу. У нас радше… гм… братерсько-сестринські почуття одне до одного. Він каже, що я його молодша сестричка, а я заперечую і кажу, що то він мій молодший братик.

Його величність помітно розслабився.