Розділ 9. Вперше

Тільки я багряна, як тюльпан

Почуття-вулкан

Це і є твій план?

Я в тобі відчула океан

Пам'ятай, герою —

Це і мій роман

KAZKA, “Палала"

Ану вгадайте-но, де я прокинулася?

Може, у своїй власній улюбленій спальні? Ні. Зовсім ні.

Тоді в лікарні? Логічно, в мене ж були травми. Але знову ні.

Гм, може, ви припускаєте, що мене забрав до себе хтось із друзів? Близько. Близько, але ні.

Прокинулася я в покоях імператора. Знов у його ліжку. Але цього разу сама.

Розплющивши очі і побачивши над собою знайому сіру тканину балдахіну, я навіть не здивувалася. Я була цілком спокійна.

Спокійно я не намацала на собі жодного одягу. Спокійно встала і оглянула своє тіло. Не знайшовши жодного синця, спокійно роззирнулася в пошуках чогось накинути. Спокійно і без докорів совісті привласнила вже другу імператорську сорочку - цього разу темно-зелену.

Оскільки зайнятися було нічим, я підійшла до вікна. Посеред моря нічної темряви внизу де-не-де виблискували дрібні світлі цяточки, ніби відображення зірок, - то були ліхтарі та світло у вікнах. Вид був справді чарівний, але стояти босоніж на прохолодному паркеті мені швидко набридло і я пішла далі вивчати імператорські покої.

Ванна мене одразу підкорила і змусила забути про недавні неприємності і навіть про страх перед його величністю. Святі Стихії, я ніколи в житті не була в такій розкішній купальні!

Повагавшись, я дозволила собі набрати ванну з пінкою… хоча це радше цілий басейн!

Поки вода поступово набиралася, я підійшла до дзеркала. Нічого незвичайного. Губа, яку я прокусила, тепер ціла, передпліччя нормальні, а на спині ані сліду від батога… Тільки сухі краплі крові аукціонера на волоссі. Певне, їх не помітили, коли витирали мені обличчя. Я здригнулася від спогадів і відчула ще сильніше бажання змити з себе кров, сморід каналізації та навіть спогади про події минулого дня.

Перекривши кран, я помацала водичку, сповнена передчуття чуда. На хвильку завагалась. А раптом його величність повернеться, а я в його ванній? Та й не в моєму стилі брати чуже… Але ж ця ванна!.. Спокуса надто велика.

- Таки є щастя на землі, - я блаженно усміхалася, ніжачись у гарячій водичці й бовтаючи руками, щоб утворилося ще більше пінки, яка запаморочливо пахла липою. - Ой, а це що таке? - мої загребущі ручки потягнулася до скляночок, які стояли на кахлі між стіною і басейном-ванною. - Так-с, це чоловіче, це теж, і це… Гм, не дивно. Це ж ванна імператора, - я захихотіла.

Якщо мене стратять за те, що посміла скористатися не тільки ліжком, а й ванною його величності, я помру щасливою. Мені нема про що шкодувати. Мммм, а в шампуня такий класний запах меду! Не очікувала такого від імператора, але йому він пасує.

Я вже закінчувала змивати піну з волосся, коли раптом почула м’які кроки в спальні. Завмерла.

(...погана-ідея-погана-ідея-погана-ідея…)

Я панічно роззирнулася в пошуках рушника. На щастя, великий банний рушник кольору гірчиці і з золотою бахромою висів на гачку просто наді мною. Я швидко встала, пам’ятаючи про обережність і мокру підлогу, і замоталася чистою тканиною з приємним солодким ароматом меду. Але вилазячи з ванної, таки послизнулася і боляче забилася об сіру із золотими блискітками плитку. Зашипіла і, на свій сором, сказала кілька міцних слів крізь стиснуті зуби, потираючи коліно, на якому одразу почав розквітати синець. Не стрималась.

У двері постукали.

- Можна увійти?

- Почекайте трішки.

- Гаразд.

Оскільки в мене не було нічого ліпшого, крім зеленої сорочки імператора, я вдягнула її і, справедливо вирішивши, що імператор мене і не в такому вигляді бачив, вийшла з ванної.

- Радий, що ти все-таки тут, - імператор сидів на ліжку, чекаючи мене. - На мить я подумав, що ти знов у моїй сорочці додому пішла.

- Ніч, - я шморгнула носом. - Холодно.

Дар із розумінням усміхнувся. Він уважно оглянув мене і вже збирався щось сказати, коли його увагу прикувало до себе моє коліно.

- От нещастя, - він похитав головою і спробував наблизитися до мене.

- Не треба! - викрикнула я майже з панікою в голосі.

От не можу я тепер його сприймати, як раніше. Він же вбив того чоловіка… Я ж щойно змила з себе кров…

- Квітано?.. - імператор вигнув брову.

Я взяла себе в руки.

- Не турбуйтеся. Саме заживе.

- Нащо терпіти біль, якщо я можу ще раз тебе зцілити?

- То це ви мої синці…

- Угу. Мені шкода, але довелося тебе роздягнути. Не лишалося нічого іншого.

- Шкода? - я скептично вигнула брову, схрестивши на грудях руки. - Не лишалося?

- А, точно, - імператор цокнув язиком. - Добре, мені не шкода, що я мав приємність тебе роздягнути і зцілити.