Розділ 6. Приватне життя - це, те чого у вас немає, бо не “я”, а “ми”!

Ну, а зранку на прилавки

Розкладають продавці

Різні барви тої правди.

Маєш совість - то купи.

Ми візьмем якоїсь барви

Тої правди два шматки

І підем на зустріч завтра

З синім вітром як завжди…

Христина Соловій, “Синя пісня”

- Відьми - зло! Я категорично проти будь-яких послаблень у бік цієї погані! - плювався слиною якийсь товстенький аристократ, істерично жестикулюючи і намагаючись таким чином переманити на свій бік законотворців, які сиділи на трибуні.

- Підтримую! - розкотисто заговорив чоловік у мантії священнослужителя. Знак Сонця та Стихій висів у нього на шиї. - Магія відьом є чужою нашій релігії. Вона впливає на волю істот і має бути цілковито заборонена!

- А в світлі вчорашніх злочинів я вважаю будь-які провідьомські настрої просто аморальними! - це ще один аристократ вякнув.

Ха. А вони ж вірять у те, що кажуть, - ані слова брехні!

Тепер розумію, чому Ерот із таким співчуттям на мене дивився. Він знав, що тут буде. Стільки бруду на адресу відьом… Втім, мені байдуже. Так завжди було, і буде так завжди. Якщо переживатиму через кожний косий погляд у свій бік, доведеться сваритися ледь не з кожним зустрічним.

- Згоден з усіма, - поважно кивнув ще один слуга Стихій. Дуже худий і згорблений, схожий на старого крука, він вороже дивився на владику з-під лобу. - А вам, ваша величносте, слід добре думати, перш ніж скликати раду законотворців з такого обурливого приводу. Зважаючи на вчорашні події, вас можуть неправильно зрозуміти.

- І як саме неправильно зрозуміти? - імператор безтурботно усміхався і був у пречудовому настрої. Правда, не уявляю, чому - все ж іде не так, як треба, чи не так? До голосів аристократів і духівництва завжди прислухалися. Де гарантія, що Тимчасовий уряд не стане на їхній бік?

- Хтось може припустити, що саме ви стоїте за вчорашніми смертями й намагаєтеся розв’язати руки відьмам, які сіють страх серед аристократії. І, як не крути, цей терор вигідний саме вам, ваша величносте! Своїми діями від початку правління ви ясно показали свою зневагу до інтересів стовпів суспільства - аристократії та духівництва!

Цей чолов’яга або недоумкуватий, або відчайдушний. Зважаючи на нісенітниці, які він плете, - таки перше.

- Абсурд.

Всі різко повернулися до мене, навіть імператор здивувався.

Отже, це таки я сказала. Після знайомства з епічною четвіркою взагалі перестала за своїм язиком слідкувати. То й нехай. Набридло мовчати.

- Як ти смієш ставити під сумнів слова аристократів, відьмо?!

- Чи може, ти хочеш посперечатися з духівництвом?!

- Що ви! Як можна невинну дискусію називати суперечкою? - я з усмішкою схилила голову набік і обвела всіх іронічним поглядом. Бути в неприємностях глибше, ніж я вже є зараз просто нереально, тому можна говорити, що думаю. Гірше точно не буде. До того ж у мене є хороші зв’язки! Мій друг - головний воєначальник і друг імператора, так що якось мене виловить з халепи й відмаже, якщо що.

Я взагалі з дитинства мовчу. Набридло. Хай слухають мою правду, а вона точно колотиме декому очі.

- Та як ти смієш… - крізь зуби процідив той згорблений служитель храму.

- Ви можете скільки завгодно сипати брехливими стереотипами, нав’язаними пропагандою покійних королів імперії. Та ви можете навіть вірити в ці забобони, ніхто ж не забороняє. Відьми - зло, відьомство - гріх, бла-бла-бла… Але ви ж говорите, про що гадки не маєте і навіть не пробуєте включити мізки й елементарно подумати! - стиснувши кулаки, щоб не тремтіли палці, я плавно звелася на ноги, голос мій вібрував від хвилювання. - Ще чверть століття тому відьми спокійно жили серед вас і користувалися загальною повагою. Але що ж сталося? Королі вирішили, що ми надто вигідні, щоб дозволити нам просто жити. Ми банально стали їм впоперек горла, бо бажали зберегти власний устрій і відмовилися підкоритися й пахати на жадібних і бездарних королів, наче рабині. Я могла би ще довго про це говорити, але мова зараз про інше. Ви помиляєтеся на рахунок його величності. За його правління моє життя стало бодай трохи стерпним. Я не жахаюся від думки, що цієї ночі в мої двері постукають люди в білих хламидах і заберуть на вогнище. Та я навіть збираюся вперше побачитися зі своєю сім’єю, з якою роками не зустрічалася, бо боялася, що їх теж “очистять”. Говорити, що імператор, який особисто ініціював розслідування і бере в ньому безпосередню участь, стоїть за вчорашніми вбивствами… Ви при своєму розумі, панове? Логіка зробила вам ручкою?!

Йой, що я говорю взагалі?! І кому?! Аристократам і служителям Стихій! Я ж ніколи… реально ніколи!.. не казала відкрито, що думала, просто жила, як живеться, і не шукала собі проблем. Але зараз… Не знаю, зачепили мене їхні слова. Сильно зачепили. Найбільше бісить те, що вони звалили провину на імператора, який щосили старається розрулити ситуацію, але рано чи пізно теж може стати мішенню прокляття - ми ж не знаємо, що скочить у голову тій божевільній.

Імператор, не приховувуючи веселої цікавості, чекав реакції чотирьох індиків у середині зали. Вони з шоком в очах дивилися на мене, не в змозі повірити, що якась задрипана селючка-відьма змогла дати таку сміливу відсіч.