Розділ 7 Список дітей

Вони приїхали у відділок. Зайшли до кабінету й одразу почали оформляти документи. Лада обережно поклала пакети із зразками на стіл, перевірила підписи й маркування. Потім вони направили зразки ДНК до криміналістичної лабораторії на термінову експертизу.

— Скільки чекати результатів? — запитав Громов, спершися на стіл.

— Якщо пощастить, завтра зранку, — відповіла Лада.

Вона подивилася на фото Насті, прикріплене до дошки.

— А якщо ні?

— Тоді доведеться чекати.

Громов мовчки кивнув.Тепер їм залишалося тільки чекати. Результати ДНК могли змінити весь хід розслідування.

— Тебе підвезти? — запитала Лада, збираючи папери зі столу.

— Буду вдячний, — відповів Громов.

— Тоді ходімо.

Вони їхали мовчки. У машині панувала тиша, лише інколи вони коротко переглядалися. Кожен думав про справу і про те, що покаже експертиза.Лада підвезла Громова до його будинку.

— Дякую. До завтра, — сказав він, виходячи з машини.

— До завтра.

Вона поїхала додому. Повернувшись, Лада одразу лягла спати.

Нарешті можна трохи відпочити, — подумала вона перед тим, як заснути.

Наступив ранок.

Для Лади цей день почався раніше, ніж зазвичай. Вона прокинулася ще до будильника. Кілька секунд лежала в ліжку, дивлячись у стелю, ніби намагаючись зібрати думки.Сьогодні могли прийти результати ДНК.Вона швидко зібралася, одяглася і вийшла з квартири. Ранкове повітря було прохолодним, але свіжим. Місто тільки прокидалося: на дорогах уже з’являлися перші машини, люди поспішали на роботу.Лада сіла у свою машину і рушила до відділку.Дорога зайняла небагато часу. Під’їжджаючи до будівлі поліції, вона помітила знайому фігуру біля входу.Громов уже чекав.Він стояв на сходах, тримаючи руки в кишенях пальта, і дивився на парковку.Лада припаркувалася і вийшла з машини. Але Громов випередив її — підійшов до автомобіля і відкрив двері.

— Дякую, — сказала Лада, виходячи. — Але я б і сама впоралася.

Громов усміхнувся.

— Я не сумніваюся. Просто вирішив бути ввічливим.

— Це на тебе не схоже.

— Ви мене ще мало знаєте, пані поліцейська.

Лада лише зітхнула.

— Ходімо.

Вони разом піднялися сходами і зайшли до відділку.У холі за столом сидів черговий. Він підняв голову і, побачивши їх разом, усміхнувся.

— Ну що ж… — тихо пробурмотів він. — Все-таки знайшла напарника.

Лада зробила вигляд, що не почула.Вони швидко піднялися сходами і зайшли до її кабінету.Лада одразу підійшла до столу і ввімкнула комп’ютер.

— Так, що там? — запитав Громов, стоячи поруч.

— Зараз подивимося, — відповіла вона.

Кілька секунд у кабінеті було чути тільки тихе клацання клавіш.Лада відкрила систему лабораторії і почала перевіряти результати експертиз.Громов сперся на край столу.

— Думаєте, щось знайдемо?

— Скоро побачимо.

Ще кілька секунд.І раптом на екрані з’явився файл з результатами.Лада відкрила його.Вона прочитала рядок один раз.Потім ще раз.Її брови повільно зійшлися.

— Що там? — запитав Громов.

Лада не відповіла.Вона повернула монітор трохи в його бік.На екрані чітко було написано:

0% спорідненості.

Громов нахилився ближче.

— Ого…

Він тихо видихнув.

— А це вже цікаво.

Лада мовчала.

— Тобто… — продовжив Громов, — Настя не є біологічною донькою ні Ірини, ні Андрія.

Лада повільно кивнула.

— Саме так.

У кабінеті запанувала тиша.Громов кілька секунд дивився на результат.

— Це змінює все.

— Так.

Лада підвелася зі стільця і підійшла до шафи з документами.

— Давай перевіримо папери.

— Які саме?

— Документи Насті.

Громов кивнув.Лада відкрила папку, яку вони взяли в будинку Ковальських.Вона почала переглядати документи один за одним.Свідоцтво про народження.Медичні довідки.Шкільні записи.І раптом вона зупинилася.

— Секунду…

Громов нахилився ближче.

— Що?

— Подивись на це.

Вона показала йому дату.

— Що не так?

— Ірина сказала, що Насті дванадцять років.

— Так.

— Але ось тут…

Вона показала інший документ.

— За цим записом їй чотирнадцять.

Громов насупився.

— А в свідоцтві?

Лада перегорнула аркуш.

— Тут написано — дванадцять.

Вони кілька секунд мовчки дивилися на документи.

— Це дуже дивно, — сказав Громов.

— Так.

Лада поклала папери на стіл.

— Або документи підроблені.

— Або…

Громов задумливо подивився на фото Насті на дошці.

— Ми взагалі не знаємо, хто ця дівчинка.

Лада схрестила руки.

— І схоже, що її батьки теж щось приховують.

Громов тихо усміхнувся.

— Справжнє розслідування тільки починається.

Лада ще раз подивилася на результат ДНК на екрані.Тепер справа виглядала зовсім інакше.Того ж дня Лада і Громов відчували дивне відчуття тупика.У справі з’являлися нові деталі, але жодна з них не давала повної відповіді. ДНК-тест перевернув усе розслідування, документи Насті виявилися суперечливими, а поведінка вчительки виглядала підозрілою.Але з чого почати далі — вони не знали.Лада стояла біля дошки з матеріалами справи, дивлячись на фотографію Насті.

— Якщо вона не їхня донька… — тихо сказала вона.

— Значить, історія почалася набагато раніше, ніж її зникнення, — відповів Громов.

Він кілька секунд дивився на дошку.

— Нам потрібно повернутися до вчительки.

Лада повернулася до нього.

— Чому?

— Вона знала, що дівчинка не є донькою Ковальських.

— І що?

— Значить, вона знає щось ще.

Лада подумала кілька секунд.Потім кивнула.

— Добре. Пішли.

Вони вийшли з кабінету і попрямували коридором до ізолятора.Там утримували Олену Борисівну.У коридорі було прохолодно і тихо. Черговий відкрив їм двері камери.Олена Борисівна сиділа на лавці, опустивши голову. Коли вона почула звук дверей, то повільно підняла очі.Лада підійшла ближче.