Розділ 4 Олексій Громов

Наступного ранку Лада прокинулася рано.

Ніч майже не принесла відпочинку. Вона довго лежала, дивлячись у стелю, прокручуючи в голові всі події останніх днів.Зникнення Насті.Розмова з однокласниками.Таємний огляд школи.

Лада підвелася з ліжка, швидко зібралася і вже через пів години була в машині.Сьогодні вона вирішила знову поїхати до родини Ковальських.Іноді достатньо одного погляду, одного слова або маленької деталі, щоб зрозуміти те, що раніше вислизало.Дорога до їхнього будинку була знайомою.Коли Лада зупинила машину біля воріт, вона одразу помітила чоловіка на порозі.Андрій стояв біля входу і курив.Виглядав він погано. Наче не спав всю ніч. Його волосся було трохи розкуйовджене, а під очима з’явилися темні кола.Він помітив машину Лади і повільно випустив дим.Коли вона вийшла з машини, він вже дивився прямо на неї.

— Доброго дня, — сказала Лада.

— Доброго дня, — відповів Андрій.

Його голос був хрипким.

Він швидко загасив цигарку об металеву попільничку біля дверей.

— Щось відомо? — одразу запитав він.

Лада на секунду замовкла.

— Ми працюємо над цим.

Андрій скривився.

— Тобто нічого.

— Ми в процесі.

Це явно не задовольнило його.

Він нервово провів рукою по обличчю.

— Ви знаєте… — сказав він. — Поліція завжди говорить одне й те саме.

Лада мовчала.

— «Ми працюємо», «ми перевіряємо», «ми в процесі».

Його голос став жорсткішим.

— Але результату немає.

— Ми робимо все можливе, — спокійно відповіла Лада.

Андрій різко засміявся.

— Все можливе?

Він зробив крок вперед.

— Моя донька зникла кілька днів тому.

Його голос став голоснішим.

— Кілька днів.

— І що ви знайшли?

Лада дивилася на нього уважно.

— Ми перевірили школу, однокласників, камери, — відповіла вона. — І продовжуємо перевіряти всі можливі версії.

— Версії…

Андрій похитав головою.

— Ви як завжди.

— Що ви маєте на увазі?

— Нічого не робите.

Лада відчула, як усередині піднімається хвиля роздратування.

Але вона не показала цього.

— Ми робимо свою роботу.

Андрій мовчав кілька секунд.

Потім несподівано сказав:

— Я знайшов вам допомогу.

Лада нахмурилася.

— Що ви маєте на увазі?

— Колишній військовий.

Він зробив паузу.

— Приватний спеціаліст.

— Який ще спеціаліст?

— Його звуть Олексій Громов.

Ім’я прозвучало спокійно, але впевнено.

Лада схрестила руки.

— І навіщо він нам?

— Він допоможе знайти Настю.

— Це справа поліції.

— Я знаю.

Андрій подивився їй прямо в очі.

— Але я не можу просто сидіти і чекати.

Його голос став тихішим.

— Це моя донька.

На кілька секунд між ними запанувала тиша.

Лада розуміла його.

Але це не змінювало фактів.

— Приватні спеціалісти можуть лише заважати розслідуванню, — сказала вона.

— Він не буде заважати.

— Це вирішую не я і не ви.

— Він уже погодився допомогти.

Лада відчула, як її терпіння починає закінчуватися.

— Ви найняли його?

— Так.

— Без погодження з поліцією?

— Мені не потрібен дозвіл, щоб шукати власну дитину.

Ці слова прозвучали різко.

Лада зітхнула.

— Коли він з’явиться?

— Завтра.

— Завтра?

— Так.

Андрій трохи заспокоївся.

— Він приїде і допомагатиме вам.

— Я сама впораюся.

— Можливо.

Він подивився на будинок.

— Але я не хочу втрачати час.

Лада мовчала.

Вона не любила, коли хтось втручався у справу.Особливо сторонні люди.Особливо приватні «спеціалісти».Вона звикла працювати сама.І звикла довіряти лише офіційним доказам.

— Послухайте, — сказала вона. — Це не приватне розслідування.

— Я знаю.

— Тоді зрозумійте, що кожен сторонній у справі може створити проблеми.

Андрій подивився на неї спокійніше.

— А якщо він допоможе?

Лада не відповіла.

Андрій дістав нову цигарку.

Але не запалив її.

— Я просто хочу знайти свою доньку.

Його голос звучав тихо.

І в ньому вже не було агресії.

Лада на секунду відвела погляд.

— Я теж.

Кілька секунд вони мовчали.

Десь у будинку грюкнули двері.

Мабуть, Ірина прокинулася.

Андрій знову заговорив.

— Громов був військовим.

— І що?

— Він брав участь у пошукових операціях.

Лада трохи здивувалася.

— Серйозно?

— Так.

— І тепер він приватний спеціаліст?

— Він працює сам.

Лада задумалася.

Це трохи змінювало ситуацію.

Але все одно їй не подобалася ця ідея.

— Добре, — сказала вона.

Андрій підняв брови.

— Добре?

— Нехай приїде.

— Ви серйозно?

— Але він не втручатиметься у мою роботу.

— Домовились.

Андрій нарешті запалив цигарку.

Лада повернулася до машини.Перед тим як сісти, вона ще раз подивилася на будинок.У голові крутилася одна думка.

Олексій Громов.Колишній військовий.Приватний спеціаліст.

І тепер він буде працювати поруч із нею.Ладі це зовсім не подобалося.Але іноді нові люди можуть побачити те, що інші пропускають.Вона сіла в машину і завела двигун.Попереду на неї чекала нова зустріч.

Лада їхала до відділку мовчки.

Місто прокидалося повільно. Ранковий туман ще не повністю розсіявся, і вулиці здавалися трохи сірими та сонними. Люди поспішали на роботу, автобуси зупинялися на зупинках, а десь у дворі лунали голоси школярів.Але думки Лади були далеко від цього звичайного ранкового життя.Вона знову і знову прокручувала в голові розмову з Андрієм.

Олексій Громов.

Колишній військовий. Приватний спеціаліст.