Розділ 2 Початок розслідування

Андрій не одразу зрозумів, що сказала дружина.Телевізор грав надто голосно, диктор щось говорив про новини, але слова Ірини прозвучали глухо й різко.

— Андрію, Насті немає!

Він повільно повернувся.Ірина стояла посеред кухні бліда, розгублена. На підлозі валялися тарілки й розсипаний сніданок.

— Що ти сказала?

— Її немає… — тихо повторила Ірина. — Двері в кімнату відчинені.

У грудях Андрія щось різко стиснулося.Він потягнувся до телефону.І раптом зупинився.

— Давай подзвонимо в поліцію… — тривожно сказала Ірина.

— Ні. Не можна, — різко відповів Андрій.

— Чому?

Її голос тремтів.

— Ти не розумієш! — Андрій підвищив голос. — Якщо ми звернемося до поліції, про це всі дізнаються. Почнуться розмови, новини… Я не хочу цього.

Ірина мовчки дивилася на нього.Розмова закінчилася нічим. Кожен залишився при своїй думці.Але Ірина вже знала, що зробить.Наступного ранку вона вийшла з дому дуже рано.Було лише шоста година. Місто ще спало, автобуси не ходили. До відділку поліції потрібно було йти майже годину.Ірина йшла швидко. Потім майже бігла.Страх за доньку гнав її вперед.Через тридцять хвилин вона вже стояла перед дверима відділку.

— Допоможіть… — задихано сказала вона черговому. — У мене зникла донька.

— Заспокойтесь, будь ласка, — спокійно відповів чоловік. — Скажіть, хто саме зник?

— Моя донька… Настя. Їй дванадцять років. Учора вона пішла до школи… і не повернулася.

У цей момент до відділку зайшла молода поліцейська. Вона почула розмову.

— Я візьму цю справу, — сказала вона.

— Лада, у тебе вже є справа, — відповів слідчий.

— Я її закінчила. Підозрюваного знайшли.

Чоловік зітхнув.

— Добре. Тоді розбирайся.

Поліцейська підійшла до Ірини.

— Доброго дня. Мене звати Лада Вербицька. Я займатимуся вашою справою. Ходімо до кабінету, ви все розкажете детально.

Ірина кивнула.

— Але… я прошу вас… без розголосу. І щоб мій чоловік про це не знав.

Лада уважно подивилася на неї.

— Ми зробимо все можливе, щоб знайти вашу доньку.

Вони зайшли до кабінету.

— Тепер розкажіть усе з самого початку, — сказала слідча.

Ірина глибоко вдихнула.

— Учора Настя пішла до школи. Все було нормально… Але після уроків вона не подзвонила. Увечері вона не повернулася. А сьогодні вранці я зайшла в її кімнату… і там нікого не було.

Її голос зірвався.Ірина заплакала.

— Ось, випийте води, — Лада простягнула їй склянку.

Через кілька хвилин Ірина трохи заспокоїлася.

— Ми почнемо з перевірки камер біля вашого будинку, — сказала слідча.

Ірина різко підняла голову.

— Ні… Тоді мій чоловік дізнається.

— Пані Ірино, — спокійно сказала Лада, — якщо ми хочемо знайти вашу доньку, нам доведеться це зробити.

Ірина мовчала кілька секунд.

— Добре… — тихо сказала вона.

Лада разом з Іриною вирушили до будинку.Вони вирішили перевірити камери відеоспостереження біля будівлі та оглянути кімнату Насті.У цей час Андрій прокинувся. Він помітив, що дружини немає.

— Напевно, пішла на роботу… — пробурмотів він.

Він підійшов до вікна.І завмер.Біля будинку стояла Ірина. Поруч із нею — молода жінка у формі поліцейської.Андрій різко відсахнувся від вікна.

— Ні… — прошепотів він.

Він швидко одягнувся і вибіг на вулицю.

— Чому ти мене не послухала?! — закричав він на дружину.

— Я хочу знайти нашу доньку! — зі сльозами відповіла Ірина.

— Я теж хочу! Але ти не розумієш… про це можуть дізнатися всі!

Лада зробила крок вперед.

— Заспокойтесь. Я веду цю справу особисто. Розголосу не буде.

Андрій мовчки дивився на неї.Лада уважно спостерігала за ним.

Чому він так нервує? — подумала вона.Можливо, йому є що приховувати…

Але це поки були лише здогадки.

— Спочатку перевіримо камери, — сказала вона.

Камери знаходилися у головній будівлі комплексу.Лада дістала телефон і набрала номер.

— Алло. Сергій?

— Так. Хто це?

— Мене звати Лада Вербицька. Я з поліції. Нам потрібен доступ до камер відеоспостереження. У вашому будинку зникла дівчинка.

На кілька секунд запала тиша.

— Зрозуміло… Добре. Я надам вам доступ до записів.

— Дякую. Ми чекаємо.

Поки доступ відкривали, Лада вирішила оглянути будинок.

— Я проведу огляд, — сказала вона.

— Добре… — тихо відповіла Ірина.

Андрій виглядав напруженим, але нічого не сказав.Лада зайшла до будинку.Всередині все виглядало звичайно.Звичайна кухня. Звичайна спальня.Ніяких слідів боротьби або безладу.Вони піднялися сходами на другий поверх.Біля дверей кімнати Насті Лада зупинилася.Вона уважно оглянула замок.

— Слідів зламу немає, — сказала вона.

Двері були справні.

— Де ви були, коли Настя зникла? — запитала Лада.

— Я була вдома, — відповіла Ірина. — Андрій був на роботі.

Лада повернулася до чоловіка.

— Коли ви повернулися додому?

— Близько восьмої вечора.

— Ви не помічали нічого дивного в поведінці Насті?

— Ні. Вона була звичайною. Усміхненою… Як завжди.

Лада щось записала у блокнот.Потім вони зайшли до кімнати Насті.Кімната виглядала акуратно. Усе було на своїх місцях.На столі стояло горнятко чаю.Він уже був холодний.Лада уважно оглянула вікно.І раптом помітила подряпину на рамі.

— Звідки це? — запитала вона.

Ірина здивовано подивилася.

— Не знаю… Можливо, щось випадково зачепило.

— Я зафіксую це, — сказала Лада.

У цей момент прийшов доступ до камер.Вони почали переглядати записи.На екрані було видно, як Настя вранці виходить з дому і йде до автобусної зупинки.Потім — нічого.Жодних підозрілих людей. Жодних машин.Камери більше нічого не зафіксували.Лада нахилилася ближче до монітора.

— Це дивно…

Вона вимкнула запис.