Приїзд в Бостон

 В саду сперечались Елізабет і Станіслав батьки Інни, де вона буде навчатися, вона мріяла бути письменницею складати дитячі казки та історії. Її батьки вважали що це не є нормальна професія , Елізабет завжди хотіла щоб її донька була лікарем  надавала допомогу кому вона була потрібна, а Станіслав наполягав на навчанні педагога щоб навчала дітей розумного,такий в нього був вислів.    Хоча вони так наполегливо сперечалися всерівно дозволили їй їхати до своєї мрії.Батьки Інни вирішують відправити доньку на навчання до її тітки в Бостон, там де вона би поступила в коледж мистецтв.В скорому часі вони обговорили з Іншою.Після цієї звістки вона зраділа і була вдячна що батьки дозволяють їй ідти до своєї мрії.

*Деякий час після того:*

—Доню як долетиш то подзвони нам, бо ми з батьком будемо хвилюватися.

—Добре мам не хвилюйся я вже не маленька дівчинка.—Для нас ти завжди будеш маленькою дівчинкою.Інна  усміхнулася і зайшла в середину аєропорту.

Дівчина і з усмішкою дивилася у вікно, і складала собі пазли як воно має бути далі.

—Невже моя мрія збувається ,і я зможу писати справжні дитячі історії, стати відомою письменницею.

У неї був невеликий блокнот де вона записувала свої історії і казки ,вона мала використати їх при вступі в коледж.

      Але не все так добре як казалось,тільки приїхавши в Бостон і переступивши поріг будинку тітки вона побачила в будинку багато поліцейських,від них вона дізналася що її тітки вже немає в живих, її знайшли мертвою учора зранку кажуть що самогубство вистрибнула через вікно на другому поверсі, знайшли її записку в якій говорилося: 

—"Як мені набридло таке життя"

До неї підійшов офіцер поліції і запитав:

—Ви її родич?

—Та..та..к з подихом і сльозами на очах вона сказала так.

Дівчина присіла в куточку і почала в собі голосно плакати душею показуючи лише як котяться її сльози по щоках,вона дуже любила приїжджати в гості до тітки і проводити з нею час тітка рідко приїздила до них тому більшість часу їздили до неї, так як в тітки Мері не було своїх рідних дітей лише прийомний син який після свого вісімнадцяти річчя поїхав жити в Францію.Офіцер поліції Максим Анатолійович він так приствився підійшов до Інни і сказав:

— мої співчуття, мені потім потрібно буде з вами поговорити,я вже повідомив  Елізабет про її сестру вона не взмозі прилетіти зараз, обіцяла завтра в ввечері, так як зараз немає квитків.Інна погоджуючи кивнула головою.За деякий час вона наважилася поговорити з офіцером.

— про що ви хотіли зі мною поговорити?

—Я хотів запитати з ким ваша тітка мала тісні зв'язки може стосовно роботи?

—Я навіть не знаю, ми з тіткою були близькі,но вона ніколи не розповідала мені про свій бізнес,ну і друзів у неї не було і ...

Вона навіть не встигла договорити як в будинок зайшли двоє чоловіків одного із них вона впізнала це був адвокат Мері, а іншого вона вперше бачила.

—Доброго дня,мене звати Олексій Петрович я адвокат  Мері Олексанрівни це мій помічник Денис , і я хотів повідомити що за місяць до своєї смерті Мері склала заповіт. Мені потрібно  його оголосити, я вибачаюся що саме зараз,але я лечу в Канаду по справах коли повернуся не знаю,тому потрібно скоріше оголосити,Елізабет Олександрівна дала згоду на оголошення заповіту через онлайн зв'язок.

—Я зателефонував до містера Артура він був в аеропорту,зачекаємо його і приступимо до оголошення заповіту.Інна з офіцером переглянулися і запросили адвоката до вітальні.Інна була стривожена навіщо тітка так бистро склала заповіт,їй лише сорок п'ять років і вона ні нащо не скаржилась, була повністю здорова,і завжди в усмішку говорила що переживе всіх із родичів.Мері була кар'єристкою, завжди в роботі вона була генеральним директором фірми.

Через дві години приїхав Артур,І адвокат розпочав оголошувати заповіт.

"Я Мері Поліщук заповітую свою фірму і будинок своїй рідній племінниці Гриновій Інні Станіславівні "А Поліщуку Артуру Миколаєвичу свою машину і 10% акцій від фірми"

Нас всіх нахлинуло здивування і мовчання, лише Артур сперечався з адвокатом що він її син що це не може бути, це неправильний заповіт і все в цьому напрямку.

             "Ця частина буде від лиця Інни"

    Мене попросив Олексій Петрович підписати документи присвоєння спадковості, Артур збісився і вийшов з будинку сказавши лише що від буде судитися зі мною. Денис,помічник Олексія Петровича чомусь усміхнувся коли оголосили заповіт,я сама не зрозуміла що його так розвеселило.

А Максим Анатолійович навпаки подивився на Дениса і нахмурив брови.Вже темніло я залишилася спати в кімнаті тітки, мені  не давала заснути записка тітки,то не її почерк він схожий, дуже схожий але не її. Із цією думкою я і заснула.Цілий день я сиділа в кімнаті, коли приїхала мама я вийшла в прихожу щоб її зустріти вона була не одна,  була з Максимом Анатолівичом.Вони одразу пішли в кімнату він має задати їй декілька питань щодо смерті тітки.Коли я побачила їх разом вони так воркували, одразу видно що близько знайомі.