Глава 21

Я сиділа напроти вікна з притуленої головою до прохолодної стіни чекаючи, коли дозволять побачити «Black» 

1. 2. 3. 4. 5. 6. Секунди йшли

Невеликий каблук босоніжок почав постукувати по плитці від нервів напроти висів годинник тік-так, тік-так, тік-так. 

— Все. Можете йти. 

Від звуку голосу я заворушилася в кріслі, кивнула головою та підвелася з легкою посмішкою на обличчі. До мого попереку притулилася чоловіча рука від такого дотику я напружилася, але вирішила проігнорувати. 

— Ми майже на місці, але, будь ласка, дотримуйтесь правил. Не наближайтеся дуже близько до ґрат, старайтеся як найменше розмовляти із затриманим, або ж максимально не виводити його на емоції, це може призвести до дуже негативних наслідків. 

— Гаразд.

Від передчуття з'явилося велике бажання поправити й так рівні рукава шкіряної куртки. 

Підбори стукали дратівливим звуком ніби дощ, що ллє без перестанку по навісу. 

Коли зупинилася біля ґрат з номером “20” втупилася поглядом в чоловіка, що сидів підтиснутий ногами до грудей, а зір був спрямований в темний кут кімнати. Схоже Тимофій відчув чужу присутність, бо тепер його блакитні очі були спрямовані на мене. Ніхто з нас не промовив слова найближчі кілька секунд. Найгірше було побачити, що чоловік, який вбив шість людей виявився не старим, сивим чоловіком, а молодим симпатичним хлопцем в якого, на перший погляд, кардинальні цілі на життя. 

Наша розмова була: суха, коротка, спокійна, коли я йшла з ним на зустріч очікувала будь-чого, але точно не такого. 

— Знаєш, що мене найбільше здивувало? — Запитала в Влада під час спільного обіду в затишному закладі. Ми вирішили після розмови з Тимофієм провести разом час, а потім розбігтися у справах. 

— Що? 

Я накручувала на свою виделку спагеті «Карбонара» і задумливо покусувала губу. 

— Він не приховує правду відразу все розповів про вбивства не влаштовував істерик, а навпаки спокійно виклав правду. 

— Так, але не все було так спокійно на допиті Тимофій пробував кілька разів вивести мене на емоції. 

— Як? — Запитала здивовано. 

— Згадуючи тебе, яка ти красива, елегантна, особлива. 

— Ого. Ну ти теж не промах. 

Я йому підморгувала та посміхнулася спокусливою посмішкою. 

Влад закотив очі, але кутики губ піднялися все одно. Він подивився на час, і це було натяком на завершення нашого обіду. 

— Ходімо? Мені потрібно забігти на роботу. 

— Так. 

— О. Зайдемо ще по лате на кокосовому молоці? Хочу приємне Анжелі зробити. 

— Звісно. 

Заскочивши по каву ми йшли нога в ногу до розвилки. Я обійняла його за шию та вдихнула чоловічий запах з легкими парфумами не стрималася і легко поцілувала в щоку. 

— До вечора, милий. 

— До вечора, пригодницька. 

Ми один одному усміхнулася і розвернулися спинами, щоб не обертатися прискорила ходу і дійшла за кілька хвилин до офісу. 

— Привіт. 

Анжела перша помітила та міцно обійняла. 

— Привіт. Я тобі дещо принесла. 

Очі дівчини округлися від подиву та засяяли ніби зараз заплаче. 

— Все гаразд? — Стурбовано запитала. 

— Так. Мені просто так давно нічого не дарували. 

— Тоді звикай. Я буду частіше дарувати тобі, щось приємне. 

Ми сіли за свої робочі місця. І я відчула легкість, щастя, спокій та нове відчуття кохання. Проєкт «Правда буде розкри

та» підбігає до кінця мені не терпиться показати цю статтю людям.