Глава 20

— Чому ти просив вибачення? 

Це було моїм першим запитанням після сну. Влад стояв оберненим до вікна обличчям, і мене по справжньому бентежили дві речі. По-перше, чому Влад перепрошує. 

По-друге, він взагалі спав? Їв? Я себе вже почувала як раніше енергійна майже красива дівчина. Хоч, коли піднялася з ліжка голова трішки запаморочилася я не звертала на це увагу впритул підійшла до Влада і поглянула прямо в його зелені очі. 

— Чому? — Повторила своє запитання. 

— Бо. Я. Винен. 

Я втупилася в нього поглядом, а потім промовила: — В чому ти винен? 

— Я тебе не зміг захистити від цього урода він прямо перед моїм носом тебе викрав і мало не.. 

Я йому не дала закінчити речення, бо потягла рукою до його шиї та притулила наші лоби один до одного. 

— Не смій про таке навіть думати. — Твердо сказала. Ти мене врятував. Влад ти не відходиш від мене ні на крок в лікарні, ти не спиш ночами нормально не їси, а днем оберігаєш мене і можливо їздиш на роботу як тільки на дворі світлішає. 

— Тому якщо і комусь просити вибачення, то точно не тобі. 

А потім чоловік мене міцно й разом ніжно обіймає — ніби я його зірка і так є. Тільки його. 

Наший чутливий момент перервала медсестра, що прийшла поглянути на мій стан. З хороших новий я можу їхати додому, але є думки, що мене тривожать як виглядає Black може він страшний з бородою, лисий, зморщений. 

*Тимофій

Я сидів уже більш як 24 годин у цих чотирьох стінах вони були сирі, темні, холодні. Посеред кімнати стояв квадратний стіл з двома стільцями по сторонах. Чорт. В усьому винне те руде дівчисько. Це через неї я тут навіщо я до неї так прив'язався вона була такою гарною навіть ідеальною жінкою. Витончена талія, руде хвилясте волосся, яскраві зелені очі, пухкі рожеві вуста. Вона була як і її браслет, що залишилося мені на згадку. Зірка вона була нею такою, що світить посеред неба і пройти мимо неможливо все одно затримуєш на ній погляд. 

Чорну фарбу змили я не пам'ятаю, як це робили або ж навіть хто цим займався, але вдивляючись у своє обличчя бачу звичайну білу шкіру, яка нічим не відрізняється від інших родзинка моєї зовнішності — очі голубі очі, що відлякували Ванессу, а не приваблювати. 

Чому? Чому вона обрала того мента він же сопляк. Не зміг навіть захистити дівчину з якою прийшов у бар. 

В кімнату хтось зайшов. Я не обертався мені було все чудово видно завдяки відображенню в склі. 

— Ти Владислав? — Відразу перейшов до справи. 

— Так. — В цього Влада був твердий впевнений голос чоловіка, а зовнішність не погана досить такий навіть гарний на мій превеликий жаль. 

Його тіло наблизилося до іншого стільця, що стояв навпроти мого. 

— Бойко Тимофій Миколайович. Працівник в магазині для тварин «Кіт та пес». 

— Чому ви обрали псевдонім Black? 

— Все просто. Мій прадід Антон Васильович 1864 рік. Я зупинився навмисно спостерігаючи за реакцією хлопця мого прадіда не могли зловити близько 3-х років він завжди виходив сухим з води. 

— Продовжуйте, будь ласка. 

Мені було кумедно спостерігати, як він зберігає спокійний вираз обличчя, хоча судячи з побілілих кісточків пальців йому хотілося добряче заїхати по моїй пиці. 

— Так от мій дід приставлявся цим псевдонімом, а його позичив на декілька есемесок для вродливої дівчини. 1864 році він убивав чоловіків та жінок, а я продовжую його традицію. 

— Чому чоловіки з трояндою, а жінки без?

— А ви колись бачили жінку, що дарує квіти чоловіку? — Запитав з піднятою бровою. 

— То ви влаштовували хм пробачення? 

— Так. 

— А ще я забирав маленькі аксесуари жінок на пам'ять. Наприклад носок, що знайшла Ванесса, то був носок Марії я навідався до її квартири взяв один, а як інший випав не помітив. Тому ні то був не чоловічий носок точніше модель чоловіча, а носила жінка. А ще якщо ви не помітили всі жертви були з підвищеною тривожністю. 

Влад кивнув головою, а потім сказав: — Гаразд, а тепер підтвердіть мої дослідження на рахунок пару «Зустрінь білку» це ж ваша спадщина, Тимофію? 

— Саме так. Як ви зрозуміти мій прадід там убивав своїх жертв, а зараз убиваю їх там я. 

Обличчя моє чорне було тому, що я не хотів, щоб ви мене так бистро побачили. 

— Чому Ванесса? У неї немає тривожності як ви раніше сказали, але на неї ви полювали найбільше. 

— Бо вона не просто жінка. Вона дуже вродлива жінка, яка змогла мене обдурити. 

— Чому ви мені все це так легко розповіли? Не тікаєте не приховується відповідаєте бистро, впевнено навіть без миті роздумів. 

— А навіщо брехати? Ви ж все одно зараз все записуєте на диктофон, а свою місію я виконав. Продовжив кримінальну справу Бойків. 

На моєму обличчю засяяла яскрава посмішка від чогось схожого на полегшення, коли мене нагнули над столом, а руки закріпили наручниками. Я йшов довгим коридором поки не закинули в камеру в якій схоже до мене побувало близько десяти пов'язаних або більше. 

Не знаю скільки я так сидів, але коли вдивлявся у вигадану точку в стіні мій погляд зачепився за щось руде. То була Ванесса. 

— Ти інший. 

Коли її тонкий голос прозвучав я обернувся до ґрат і посміхнувся своєю фірмовою збоченою посмішкою. 

— Справді? І яким ти мене представляла?

— Бородатим зморщеним недолюдком. 

Від цих слів я ще більш посміхнувся. 

— Не переймайся крихітко я більше тебе не чіпатиму. Я свою справу зробив. 

— Убив всі кого хтів? 

— Майже. 

Ванесса обернулася в тінь, щось прошепотіла, і після цього зникла. 

Надіюсь назавжди.